Німеччина, яка протягом десятиліть була символом економічного дива та інноваційної потуги, дедалі виразніше втрачає свої позиції на світовій арені. Країна, що колись пишалася своєю промисловістю та середнім класом, тепер балансує на межі посередності. Про це свідчать численні економічні та соціальні показники, які вказують на глибокі структурні проблеми.
З 2019 року німецька промисловість втратила майже 380 тисяч робочих місць, а в автомобільній галузі зник кожен сьомий робочий слот. Китайські виробники пропонують якісніші електромобілі, індійські — дешевший метал, а сонячні панелі з Індії стають дедалі ефективнішими. Німецький середній бізнес інвестує менше, ніж будь-коли за останні 30 років, навіть під час фінансової кризи та пандемії коронавірусу. Інноваційна сила, яка колись була візитною карткою країни, слабшає, а бюрократія лише погіршує ситуацію.
Міжнародні інвестори вже давно винесли свій вердикт: сім із десяти фінансових директорів іноземних корпорацій вважають Німеччину надмірно зарегульованою та відносять її до п'яти найслабших локацій в ЄС. Навіть нещодавнє незначне економічне зростання відбувається лише завдяки державним запозиченням. Освітні показники також не тішать: у дослідженні PISA країна демонструє найгірші результати за всю історію та перебуває в середній частині рейтингу країн ОЕСР. Навіть національна футбольна збірна, яка колись була взірцем стабільності, тепер грає за шаблоном, і, за словами експертів, заслуговує на сприйняття як посередня.
Така ситуація викликає роздратування та навіть образу серед багатьох німців, адже вона не відповідає їхньому уявленню про власну країну. Як і в багатьох західних демократіях, у Німеччині набирають сили екстремістські та популістські рухи. Праворадикальна партія «Альтернатива для Німеччини» перемагає на виборах у східних землях і лідирує в загальнонаціональних опитуваннях. Ліві популісти, очолювані молодими активістами, тріумфують у Берліні. Обидва табори радикальні, але з різних причин: праві ведуть культурну війну та проповідують шовіністичний націоналізм, ліві — класову боротьбу та виступають за відкриті кордони. Їх об'єднує зневага до державних інституцій, схильність до проникнення кримінальних угруповань та антисемітизм.
Проблема в тому, що дедалі більше громадян не відчувають себе врівноваженими та задоволеними. Німеччина перетворилася на республіку роздратованих. Причини різноманітні: економічна слабкість і глобальна конкуренція, пропущені реформи та соціальний розкол, кризи та війни, перевантажені політики та отрута соціальних мереж. Але додається ще й викривлене самосприйняття. Середньостатистичний німець не може змиритися з думкою, що його країна стала посередньою. Коли китайці успішніші, індійці амбітніші, а навіть іспанці динамічніші, німецьке его зазнає удару.
Однак це не обов'язково має бути недоліком. Можливо, багатьом громадянам було б легше виявити готовність до необхідних змін, йти на компроміси в спірних питаннях, цивілізовано дискутувати з інакодумцями та демонструвати більшу відданість справі, якби вони мали реалістичніше уявлення про місце Німеччини у світі, про обмежені можливості урядів та про власні вимоги до безпечного й заможного життя. Тоді, ймовірно, вони б зрозуміли, що середина — це найкраще місце для згуртування різнорідного суспільства.