Україна входить у п'яту зиму повномасштабної війни, перебуваючи в стані не лише військового й економічного, а й морально-психологічного виснаження. Саме тому, за словами авторів колективної колонки, варто ще раз нагадати собі, де країна зараз перебуває, як сюди потрапила і що чекає попереду. Автори, серед яких Ольга Айвазовська, Максим Буткевич, Олександра Гнатюк, Євген Головаха, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Мирослав Маринович, Валерій Пекар, Олександра Матвійчук, Олена Стяжкіна та Ярослав Яцків, є учасниками ініціативної групи «Першого грудня».
Автори наголошують, що Україна не обирала цю війну і що єдиною її причиною є агресія, а єдиним винуватцем – Росія. Незважаючи на те, що деякі звинувачують Україну у спровокуванні війни через її прагнення до ЄС і НАТО, мовну та культурну політику, неготовність терпіти авторитаризм і корупцію або через відмову визнати себе зоною виключних російських інтересів, колектив вважає такі аргументи безпідставними. Російсько-українська війна, за їхньою оцінкою, є екзистенційною: для українців це боротьба за право на життя, і вибору між захистом і капітуляцією фактично немає.
У тексті зазначається, що війна зумовлена не економічними чи географічними обставинами, а історичним вибором України – існувати як незалежна українська нація у власній державі, вільно від імперій. Час незалежності, на думку авторів, дав країні можливість сформувати власну ідентичність, утвердитися у спільних цінностях, розбудувати державні інституції та виростити нове покоління. Автори також відкидають думку, що капітуляція зменшила б кількість жертв. Історичний досвід, на їхню думку, доводить протилежне: втрата державності сто років тому обернулася депортаціями, таборами, Голодомором, розстріляною культурою і спробою розчинити українську ідентичність у «радянському народі».
Автори визнають, що війна давно перетворилася на війну на виживання, яка виснажує фронт, тил, економіку, державне управління, освіту та всі сфери життя. За їхніми словами, без наполегливих зусиль кожної людини на фронті та в тилу і без допомоги міжнародних партнерів країна не змогла б протриматися. Водночас, попереджають автори, накопичуються втома й виснаження, а моральний дух перебуває під додатковим тиском через внутрішні проблеми: корупцію, мобілізацію та строки служби, порушення демократичних норм, надмірний тиск на економіку, слабку публічну комунікацію влади, відсутність, на їхню думку, плану перемоги, а також тривожні очікування щодо зими.
Попри це, колектив закликає продовжувати опір: підтримувати Сили оборони України, піклуватися про тих, кому важче, боротися з корупцією та за добре і професійне врядування, адже, як зазначено в тексті, у війні на виснаження перемагає той, хто краще керує доступними ресурсами. Автори також просять не допускати розколу через другорядні розбіжності: відмінності у баченні майбутнього, світогляді та переконаннях, за їхніми словами, можна обговорити після того, як країна вистоїть.
У колонці нагадується, що у 2022 році Росія ставила собі за мету знищити Україну протягом тижнів, якщо не днів, і цієї мети не досягла. Автори вважають, що Україна вже перемогла, але цю перемогу треба втримати й розвинути, і це залежить від самих українців. Колектив висловлює віру в те, що Україна врешті буде вільною, захищеною, справедливою, заможною та квітучою.