Колишній міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель (СДПН) вважає, що Європа після Берлінського саміту щодо України стоїть на міцнішій позиції. Під час ефіру ток-шоу «Maybrit Illner» у четвер ввечері він заявив, що зустріч, ініційована канцлером Фрідріхом Мерцем (ХДС), була «значно успішнішою і конкретнішою», ніж тристоронній саміт у Шеньчжені. Під «трьома» він мав на увазі Сі Цзіньпіна, Дональда Трампа та Володимира Путіна.
Водночас Габріель підкреслив, що один із кроків Мерца ще кілька років тому вважався б мало не державною зрадою. Канцлер запропонував поступово пом'якшувати санкції проти Росії, якщо Кремль погодиться на перемир'я в Україні та на подальші поступки. Габріель нагадав, що така думка в Німеччині була немислимою. За його словами, європейська позиція завжди полягала в тому, що Путін має спершу виконати всі вимоги, і лише тоді санкції будуть скасовані одразу. «Це, звісно, нісенітниця, — сказав він. — Очевидно, тоді ми помилялися».
Гостями передачі були також депутат від партії «Союз 90/Зелені» Сергій Лагодінський, дослідниця миру Ніколь Дейтельгоф з Університету Гете у Франкфурті-на-Майні, військовий експерт Карло Масала, а також експертка з Китаю Марина Рудяк. Більшість учасників дискусії не погодилися з тим, що перший саміт лідерів Китаю, США та Росії можна назвати «Ялтою 2.0». Лагодінський застеріг від такого порівняння, адже, на його думку, Путін саме цього й добивається: показати, що світ знову ділять великі держави, а Європі залишається лише пристосовуватися до їхніх рішень.
Габріель з цим погодився лише частково. Він вважає, що світ надто фрагментований, щоб повторити домовленості часів Ялти. Про саміт у Шеньчжені він відгукнувся різко: «Там зустрілися троє лицемірів». Утім, на його думку, очевидний переможець є: «Оптичним переможцем цієї зустрічі є Путін, тут не посперечаєшся. Він повернувся».
Дейтельгоф, яка також бачить в останній зустрічі сильний символічний ефект, зазначила, що Сі Цзіньпін зумів вивести себе в центр уваги як господар заходу, а Китай постав як впевнена у собі й дедалі сильніша держава. Росія, за її словами, продемонструвала бажання знову стати частиною великої гри і свідомо використала риторику часів Ялти. Водночас вона назвала Трампа «кульгавою качкою» і пояснила, що президент США, після поразки республіканців на проміжних виборах, сподівається знову отримати велику сцену для себе.
Дейтельгоф також сумнівається, що пишно організований саміт трьох лідерів дав реальні результати. Навіть щодо контролю над ядерними боєголовками, за її словами, домовленість радше є формальним компромісом, і всі учасники це розуміли.
Експертка з Китаю Марина Рудяк висловила припущення, що сам саміт міг бути головною метою Сі. Вона нагадала, що КНР останнім часом наголошує на недоторканності кордонів, а також на тому, що Китай є найбільшим торговельним партнером України. За її версією, Сі міг вирішити, що російський наступ в Україні триває надто довго, і тому запросив Путіна на зустріч із двома світовими державами, щоб змусити його погодитися на серйозні переговори. «Китайський уряд хоче стабільності», — сказала Рудяк, яка є синологинею Гайдельберзького університету. Водночас, за її словами, Сі не втручатиметься в конфлікт, де існує ризик провалу.
Карло Масала, політолог Університету Бундесверу в Мюнхені, нагадав, що Китай постачає товари, які підтримують російську воєнну машину. Він назвав ситуацію для Пекіна «казковою»: військові можливості США, за його словами, так сильно зав'язані в війнах в Україні та Ірані, а також на тлі необхідності виводити частину сил із Південної Кореї, що Вашингтон навряд чи зможе ефективно протистояти, якщо Китай почне військову ескалацію у своєму регіоні.
Масала застеріг від спроб пояснювати сучасну світову ситуацію старими категоріями на кшталт протистояння демократій і автократій. На його думку, Сі й Путін об'єднані прагненням до нового міжнародного устрою, який зламає домінування США. Окремо він розкритикував Європу за те, що вона знову зосереджується на пропозиціях Путіна, зокрема на питанні, якою може стати архітектура європейської безпеки. «Ми дозволили нав'язати собі дискусію», — попередив він.
Габріель зазначив, що важливо не те, хто саме від Європи сидітиме за столом переговорів, а те, щоб Європа заздалегідь узгодила спільну позицію, як це було з іранською угодою про ядерну програму. Питання залишається відкритим: що Європейський Союз може запропонувати Росії в переговорах. За словами Габріеля, Європа не має чим привабити Путіна, адже головним інструментом тиску на Кремль залишаються санкції.