Малайзія активізує зусилля, щоб зробити свої дуріани впізнаваними далеко за межами придорожніх яток і сімейних садів. Країна прагне переконати шанувальників цього плоду, що її сорти варті окремої уваги, і робить ставку на ринок Китаю, який торік імпортував 1,87 млн тонн свіжих дуріанів на 7,5 млрд доларів.
У Куала-Лумпурі, неподалік від веж Petronas, цього літа відкрився двоповерховий центр Kuala Lumpur Durian Experience Centre площею близько 1900 квадратних метрів. Інвестиції в проєкт сягнули майже 2 млн доларів. Відвідувачі можуть зайти до копії дуріанового саду, дізнатися про історію та культуру фрукта, подивитися театральну виставу, а внизу — скуштувати тарілки з дуріаном і тарталетки на його основі. Магазин при центрі працює щодня з ранку до опівночі.
Засновник центру Едісон Анг каже, що заклад орієнтується і на місцевих покупців, і на туристів, особливо з Китаю. За його словами, смаки китайських споживачів довго формувалися під впливом тайської дуріанової культури. «Ми насправді сподіваємося не на те, що люди, які не їдять дуріан, почнуть його їсти, — зазначив він. — Ми сподіваємося, що споживачі, які вже їдять дуріан з інших країн, перейдуть на малайзійський».
Китай залишається найбільшим імпортером дуріанів у світі. За останнє десятиліття обсяг закупівель зріс більш ніж у шість разів. Таїланд, який вийшов на цей ринок раніше, у 2025 році контролював понад половину його вартості. Малайзія почала експортувати свіжі дуріани до Китаю лише у 2024 році й поки суттєво поступалася конкуренту. Втім, за перше півріччя 2026 року вартість китайського імпорту свіжих дуріанів з Малайзії зросла вчетверо порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Головна відмінність малайзійських виробників — вони зазвичай не збирають плоди завчасно. Дуріани збирають лише тоді, коли вони природно достигли й упали в натягнуті сітки чи на мотузки. Це і найбільша перевага галузі, і її найбільша слабкість, каже Анг: продавці змушені наздоганяти час, адже термін зберігання плоду становить щонайбільше два-три дні. Будь-яка затримка позначається на якості. Коли його товар кілька днів затримували на митних перевірках, частка повернень зросла.
Продажі дуріанів також чутливі до економічної кон'юнктури. За словами Лерона Ї, засновника DKing, який працює і на експорт, і на внутрішній ринок, коли китайська економіка почувається добре, його бізнес зростає, а якщо купівельна спроможність китайських споживачів падає, доводиться шукати альтернативні ринки. «Це розкіш, а не необхідність», — наголошує він.
Тому бізнес дедалі частіше заробляє не на самому плоді, а на продуктах із нього. DKing продає дуріанову пасту, шоколад зі смаком дуріана, моті та навіть місячні пряники до Свята середини осені. Компанія DurianBB, заснована Едріаном Чоєм, пропонує морозиво, десерти й сушені дуріани в кафе, а також каву зі смаком сорту Musang King. Бренд організовує екскурсії на ферми. У липні компанія зробила ще один крок і випустила парфуми з ароматом квітки дуріана — солодкі та квіткові.
Чой пояснює, що вихід у суміжні категорії важливий, адже це додає вартості самому продукту й вирізняє бізнес навіть тоді, коли конкуренти змагаються ціною. «Їжа — це їжа, — каже він. — Ви не можете продати її на 50% дорожче лише тому, що у вас інший бренд».
У Китаї тим часом множаться спеціалізовані дуріанові магазини, частина з них орієнтується саме на малайзійські сорти. У Пекіні магазин Jiang Sir продає тарілки з дуріаном приблизно за 300–1000 юанів (близько 44–150 доларів) залежно від ваги м'якоті та обраних сортів. Співробітниця закладу Хоу Юйсінь вітає появу нових конкурентів і не вважає тиск проблемою, адже це сприятиме зростанню ринку малайзійських дуріанів. За її словами, дедалі більше людей хочуть скуштувати цей фрукт під час подорожі до Малайзії.
Серед таких відвідувачів — Генрі Чжан із Шанхаю, який їсть дуріани ще з університетських років. У центрі в Куала-Лумпурі він уперше побачив плід, що був не більшим за його долоню. За його словами, малайзійські дуріани кремовіші за тайські та мають інші смакові відтінки. Його вразило те, що центр пропонує не лише сам фрукт. «Я, можливо, й надалі їстиму дуріани з інших країн. Але після них я, ймовірно, сумуватиму за малайзійськими ще більше», — сказав він.