Україна посідає особливе місце у світовому русі шанувальників ретроавтомобілів. Попри економічні та суспільні виклики, в країні множаться приватні колекції, відкриваються нові музеї техніки та проводяться фестивалі історичних автомобілів. Іноземні колекціонери та представники зарубіжних музеїв дедалі частіше приїздять в українську глибинку з конкретною метою — знайти рідкісні екземпляри.
За словами експертів, найцінніші зразки автоантикваріату вивезли з країни ще в 1990-ті роки. Тоді справжні раритети світового масштабу обмінювали на звичайні «Жигулі» або купували за кілька тисяч карбованців. Ідеться насамперед про німецьку техніку, яка потрапила до України як трофей після Другої світової війни. Серед втрачених моделей — представницькі Mercedes-Benz та Horch, дрібносерійні кабріолети й седани Opel Admiral, Mercedes-Benz 230, Adler Diplomat, а також масові європейські авто 1930-х років, як-от Mercedes 170, Opel Kapitän, BMW 326, Steyr 55 та Fiat 500/Simca 5.
Окремі екземпляри з останньої категорії можна знайти і сьогодні, проте вони зазвичай не становлять цінності для реставраторів, адже за півстоліття експлуатації власники нещадно їх «модернізували» до невпізнанності. Водночас попит зміщується в бік серійних автомобілів українського виробництва, які мають нетипову конструкцію. Саме такі машини викликають дедалі більший інтерес у професійних поціновувачів ретро з усього світу.
Серед найцікавіших вітчизняних моделей — «Запорожець» ЗАЗ-965 та ЗАЗ-966/-968. Ці автомобілі мали унікальну конструкцію: V-подібний чотирициліндровий двигун, задньомоторне компонування, повітряне охолодження та незалежну підвіску всіх коліс. Ще один живий раритет — ЛуАЗ-969, відомий як «Волинь». Він поєднує двигун V4 з повітряним охолодженням, привод 4х4, понижену передачу, блокування диференціала, дорожній просвіт 28 см та повністю незалежну підвіску. Усе це в малюкові довжиною 3,4 метри і ціною близько 5 тисяч доларів.
Не менш цінним для колекціонерів є ЗИМ ГАЗ-12 — представницький шестивіконний седан із трьома рядами сидінь, який не має рами, але має незвичну напівавтоматичну трансмісію. Попри те, що модель випускалася з 1949 по 1959 рік, українські реставратори вміють відновлювати її до «заводського» стану. Також популярністю користується УАЗ-452, відомий як «Буханка». Цей мікроавтобус побудований на шасі безкомпромісного позашляховика, а двигун розташований між сидіннями, що робить його бажаним експонатом для багатьох збирачів.
Ситуація в Україні певною мірою нагадує кубинський феномен, де після революції автопарк законсервувався на американських моделях 1950–60 років. Проте є принципова відмінність: з Куби вивозити американські «фулл сайз» заборонено, бо вони досі служать транспортом і працюють на туристичну привабливість. В Україні ж перелічені «цікаві» моделі наблизилися до списання у брухт, і держава не використовує їхній потенціал.
Попри те, що знакових в історичному та технічному розумінні моделей за межами країни значно більше, вони недоступні для загалу українських шанувальників ретро. Причина не лише в грошах. Усі великі українські колекції складаються переважно з машин, вироблених «на місці» або імпортованих у ХХ столітті. У розвинених країнах власники ретроавтомобілів об'єднані в клуби — регіональні, за марками чи моделями. Це полегшує пошук запчастин, організацію ралі, мандрівок та виставок. В Україні така інфраструктура лише формується, але попит на ретротехніку зростає, що відкриває можливості для заробітку на реставрації та продажу унікальних екземплярів.