Німеччина переживає глибоку політичну турбулентність, і дедалі частіше лунають голоси, що причиною успіху правої партії AfD є не лише невдоволення, а й туга за минулим. Проте, як зазначають оглядачі, існує країна, яка має значно більше майбутнього, ніж сама собі розповідає — і це Канада. Її досвід може стати для Німеччини важливим орієнтиром у подоланні суспільного розчарування та пошуку нової об’єднавчої розповіді.
Дискусія про те, як протидіяти зростанню AfD, загострилася після виборів у Саксонії-Ангальт, де партія показала історично високий результат. У ток-шоу Maybrit Illner 4 вересня 2025 року провідні політики та журналісти намагалися дати відповідь на питання, що має змінитися після «ляпаса» виборців. Прем’єр-міністр Баден-Вюртемберга Джем Оздемір (Зелені) закликав фундаментально переосмислити зміст політики та способи її ведення. На його думку, проблема не лише в AfD, а й у тому, що правляча коаліція надто довго демонструвала взаємні чвари та неспроможність вирішувати нагальні питання, зокрема міграційну.
Оздемір наголосив, що політики повинні нарешті показувати, куди вони прямують, а не лише пояснювати, чого вони не хочуть. Він закликав до «республіканської гордості» та нагадав, що Німеччина є однією з найуспішніших країн світу, і багато хто їй навіть заздрить. «Ми хочемо багато що зробити краще, але ми не найгірша країна світу», — підкреслив політик. Ця теза перегукується з канадським досвідом, де патріотизм не суперечить критичному погляду на власну історію, а навпаки — допомагає будувати інклюзивне майбутнє.
Колишній голова ХДС Армін Лашет погодився з необхідністю нового політичного стилю. Він зауважив, що перший крок — перестати постійно думати про те, як боротися з AfD, адже це лише виводить партію в центр уваги. Замість цього слід пропонувати власні ідеї для Німеччини та вміти казати «так, але»: так, міграція має бути впорядкованою, але жодних поступок перед упередженнями щодо меншин. Лашет також розкритикував самокритичні формулювання канцлера Фрідріха Мерца після виборів, назвавши їх «жахливими» та заявивши, що не може чути «всі ці фрази» після виборів.
Водночас Лашет взяв Мерца під захист, визнавши, що визнання власного внеску в поразку та бажання змінити стиль є «почесним». Він нагадав, що подібний результат міг трапитися ще п’ять років тому, коли він сам очолював партію, і тоді це було «трохи удачею». На його думку, проблеми, які зараз постали перед країною, однаковою мірою стосуються всіх політичних сил.
Журналіст Робін Александер назвав самокритичний виступ Мерца «незвичайним» і зауважив, що невідомо, чи був це політично розумний хід. Він наголосив, що канцлеру тепер конче потрібно втілити зміни, адже в кризових ситуаціях політики зазвичай змінюють кабінет або своє оточення, але Мерц уже вичерпав ці опції. «Тепер між Фрідріхом Мерцем і провалом не залишилося нічого — він мусить змінити ситуацію або піти», — підсумував Александер.
Попри певну згоду щодо потреби нового стилю, між Лашетом і Оздеміром виникла суперечка щодо війни в Україні. Лашет розкритикував брак дипломатичних зусиль, на що Оздемір заперечив: «Це справді не наша провина». Лашет наполягав, посилаючись на те, що серед європейських лідерів лише президент Фінляндії готовий вести переговори. Цей обмін думками засвідчив, що навіть у пошуку нових підходів німецькі політики розходяться в оцінці зовнішньополітичних пріоритетів.
Тим часом приклад Канади демонструє, що країна може бути відкритою до світу, плекати власну ідентичність і водночас не зациклюватися на ностальгії. Німеччина, яка має потужну економіку, глибокі демократичні традиції та високий рівень життя, могла б запозичити цей оптимістичний погляд. Замість того, щоб розповідати собі історію занепаду, їй варто зосередитися на майбутньому, яке вона здатна формувати. І саме цей поворот у політичній риториці може стати дієвою відповіддю на виклики, що стоять перед країною.