Wireva

Кінокритики переосмислюють старі фільми як хоррори з жіночого погляду

У мережі триває дискусія про те, як класичні голлівудські стрічки, зокрема «Сім наречених для семи братів» та «Джеремія Джонсон», виглядають із перспективи жінок-персонажів як справжні фільми жахів.

Класичні голлівудські фільми, які десятиліттями сприймалися як легкі мюзикли чи пригодницькі драми, можуть читатися як справжні хоррори, якщо подивитися на них очима жінки. Ця теза викликала жваве обговорення серед кіноглядачів після публікації розгорнутого аналізу на платформі Reddit, де користувач під ніком jeremythekiller запропонував переосмислити кілька відомих стрічок.

Першим прикладом стала музична комедія «Сім наречених для семи братів» (1954). У дитинстві автор сприймав її як невибагливий фоновий мюзикл, який мати вмикала під час шиття. Однак у дорослому віці сюжет набуває зовсім іншого забарвлення. За фабулою, чоловік і жінка заручуються, але з’ясовується, що в нареченого є шестеро братів, які теж прагнуть одружитися. У жінки, своєю чергою, є шість сестер. Брати розробляють план викрасти сестер і силою привезти їх до гірської хатини. Подолавши засніжений перевал із полонянками, вони спричиняють лавину, яка блокує єдиний шлях до міста аж до наступної весни. Далі, як і належить мюзиклу, лунають пісні й танці, поки бранки не закохуються у «найбільш відповідних за віком» братів.

Якщо ж відкинути музичні номери, історія постає як класичний хоррор: шістьох сестер викрадає сімейство диваків і утримує їх у заручниках, бо ті «заслуговують мати дружин». Жінки змушені шукати шлях до порятунку, але водночас мусять ходити навшпиньки, аби не розлютити викрадачів. Така інтерпретація перетворює безневинну на перший погляд комедію на трилер про виживання.

Другий приклад — вестерн «Джеремія Джонсон» (1972) із Робертом Редфордом у головній ролі. Стрічка розповідає про самітника-мисливця, який живе в горах у другій половині XIX століття. На початку герой зізнається, що не зміг пристосуватися до міського життя і так і не знайшов жінки. Він знаходить хлопчика, який вижив після нападу на ферму, і бере його з собою. Згодом Джонсон зустрічає жорстокого чоловіка, який убиває індіанців і знімає з них скальпи для продажу. Джонсон не схвалює цього, але зрештою сам бере участь у подібних оборудках.

Через низку традицій і домовленостей вождь племені віддає Джонсону за дружину свою доньку на ім’я Свон. Дівчина не розмовляє мовою свого чоловіка, не знає, звідки взявся хлопчик, і фактично рятує їх обох від голодної смерті, бо Джонсон виявляється не надто вправним мисливцем. Попри це, він залишає її саму в засніженій пустелі з дитиною, поки сам вирушає на полювання. Він обіцяє повернутися, але на нього нападають вовки, і додому він не встигає. Коли ж він повертається, здається, що все налагоджується, але згодом він знову йде, а Свон і хлопчика вбивають. Далі слідує помста головного героя.

Автор допису наголошує: якщо подивитися на цю історію очима Свон, то це не пригодницька драма про чоловічу силу, а справжній хоррор. Джонсон постає жорстоким, запальним і небезпечним чоловіком, а жінка — заручницею обставин, яка не має жодного контролю над власним життям. За словами дописувача, достатньо змінити тональність і музичний супровід, анітрохи не змінюючи кадри, щоб отримати моторошний фільм жахів.

Дискусія, що розгорнулася навколо цього допису, порушує ширше питання про те, як класичне кіно зображує жінок і які сюжети залишаються поза увагою глядачів, звиклих до традиційної чоловічої оптики. Автор закликає інших глядачів навести власні приклади стрічок, які за такого переосмислення перетворюються на хоррори.

Same event, other desks

Story file →