Міністерство цифрової трансформації відмовилося від плану будівництва заводу з виробництва чипів в Україні. Замість нього відомство робитиме ставку на розробку мікросхем, програмне забезпечення для проєктування та тестування. Раніше стратегія передбачала випуск чипів за технологічними нормами 180–130 нанометрів, тобто досить застарілими за мірками світової індустрії, але все ж таки виробничими.
Орієнтовна вартість такого заводу оцінювалася приблизно в мільярд доларів. Для його запуску потрібне літографічне обладнання, яке є одним із найскладніших і найдорожчих елементів виробництва, а також фахівці високої кваліфікації, яких в країні бракує. Саме тому перехід до проєктування видається для відомства більш реалістичним кроком. Для порівняння, російські компанії «Мікрон» і «Ангстрем» виробляють чипи старіших технологічних поколінь, які використовуються у зброї, і це нагадує про те, наскільки важливим є питання власного доступу до мікроелектроніки.
Історія з амбітними технологічними проєктами в Україні має й інші приклади. У 2018 році тодішній міністр інфраструктури Владислав Омелян оголосив про створення тестового майданчика для гіперлупу в Дніпрі. Він обіцяв першу лінію протягом кількох років, зокрема називав 2019 рік як орієнтир для старту. Однак обіцяні терміни так і не були дотримані, а сам майданчик не став частиною реальної транспортної інфраструктури. Попри гучні заяви, компанія Hyperloop One та Ілон Маск до проєкту насправді не були причетні, тобто партнерство, на яке посилалися в публічному просторі, існувало лише в риториці.
Схожа ситуація склалася і з планом водневого трубопроводу разом із Європейським Союзом. Він існує лише на папері з 2021 року, без жодних відчутних кроків до реалізації. У 2023 році пролунала ідея про перехід до безготівкової економіки, однак Національний банк її відхилив, і ця ініціатива не отримала подальшого розвитку.
Окремо варто згадати, що колишній заступник керівника Офісу президента Шурма має бути обвинувачений у розкраданні коштів на суму понад 141 мільйон гривень. Міністр енергетики обіцяв до зими 2026–2027 років ввести 10 гігаватів нової генерації, однак конкретні механізми його заяв залишаються неясними, а сама обіцянка лунає на тлі вже відомих проблем із енергетичними активами.
Спроби України отримати право на проведення Олімпійських ігор також не принесли результату. Заявка 2022 року оцінювалася майже в 10 мільярдів доларів і була відкликана у 2014 році, коли стало зрозуміло, що витрати є надмірними для держбюджету. Чемпіонат Європи з футболу 2012 року коштував близько 5 мільярдів доларів, з яких удалося повернути близько мільярда, що добре ілюструє, як великі спортивні та інфраструктурні проєкти можуть обертатися значними збитками. Президент Володимир Зеленський також планував подати заявку на зимову Олімпіаду 2030 року, однак так і не зробив цього.
Будівництво третього та четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС було зупинено ще у 1990 році, і з того часу проєкт залишився незавершеним. За оцінкою експертів, зведення нових реакторів займе близько десяти років, тож навіть за найоптимістичнішого сценарію результату доведеться чекати тривалий час. Окремо йдеться про розслідування «Мідас», у межах якого фігурують імовірні відкати в розмірі 10–15% за контрактами «Енергоатому», що поєднує проблему неефективних проєктів із питанням корупційних схем.
Аналітики пов’язують подібні невдачі з трьома причинами: прагненням до політичного іміджу, корупцією та низькою технічною компетентністю. Перша причина означає, що проєкти часто обираються не через реальну потребу, а заради гучного анонсу. Друга дозволяє проводити закупівлі та контракти з вигодою для окремих осіб. Третя проявляється тоді, коли обіцянки не підкріплені ні технологією, ні кадрами, ні фінансуванням. Щоб оцінити подібні заяви, експерти радять ставити три запитання: хто за це платитиме, хто нестиме відповідальність і чи існує відповідна технологія.