Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо звинуватив канцлера Німеччини Фрідріха Мерца у шантажі через позицію щодо бюджету Європейського Союзу. Він назвав погрозу Мерца неприйнятною і заявив, що Словаччина має таке саме право вето, як і канцлер Німеччини. За його словами, жоден лідер великої держави не повинен ставити умови решті членів союзу.
Йдеться про лист Мерца, який, за повідомленням агентства Reuters, був адресований президенту Європейської ради Антоніу Коште. У ньому німецька підтримка бюджету ЄС на 2028–2034 роки пов’язується з фінансуванням України. Фіцо та чеський прем’єр Андрей Бабіш, за інформацією джерел, були незадоволені такою позицією. Фактично лист ставить питання фінансування Києва в центр переговорів про довгострокову фінансову рамку блоку, яка визначатиме бюджетні можливості Євросоюзу на наступне десятиліття.
Сама суперечка виникає на тлі відчутного фінансового розриву. За оцінками, у 2027 році Україні бракує близько 70 млрд євро. Євросоюз заявив, що покриє дві третини цієї суми, тобто приблизно 45 млрд євро. Залишок мала б закрити додаткова фінансова схема, і Єврокомісія вивчає варіанти спільних запозичень для її реалізації. Таким чином, частина видатків на оборону і стабільність держави, яку Київ потребує вже зараз, залежить від рішень, які ще не ухвалені.
Водночас Угорщина, Словаччина, Болгарія та Чехія дали зрозуміти, що не планують робити внески в подальшу допомогу Україні. Це ускладнює переговори і робить фінансування одним із головних предметів дискусії напередодні рішень блоку. Розбіжності між державами-членами проявилися саме тоді, коли Брюссель намагається узгодити нову бюджетну рамку на сім років.
Нагадаємо, у грудні 2025 року Євросоюз погодив кредит для України на 90 млрд євро. На жовтневому саміті 2026 року Єврокомісію доручили підготувати пропозиції щодо покриття дефіциту на 2027 рік. Тепер ці пропозиції стають ключовим елементом суперечки між державами-членами щодо майбутнього бюджету ЄС і підтримки України. Подальший розвиток подій залежатиме від того, чи зможуть лідери знайти компроміс між зобов’язаннями перед Києвом і вимогами окремих держав щодо власних внесків.