Українська економіка опинилася в небезпечній точці розходження між споживанням, яке зростає завдяки імпорту та міжнародній допомозі, та промисловим виробництвом, що продовжує падати. Про це йдеться в ексклюзивній колонці колишнього голови Ради Національного банку України Богдана Данилишина. На думку автора, без термінового об’єднання бюджетних ресурсів, банківського капіталу й міжнародної підтримки держава ризикує втратити свій виробничий базис.
Макроекономічний огляд станом на середину жовтня 2026 року показує, що реальний ВВП за січень-серпень зріс лише на 0,2%, тоді як промислове виробництво за цей період скоротилося на 1%. Водночас роздрібний товарооборот збільшився на 8,8%, а валове нагромадження основного капіталу в першому півріччі зменшилося на 0,3%. Ці показники різних періодів і різних частин економіки разом указують на слабкість відновлення її виробничої бази.
За оперативними митними даними за дев’ять місяців, імпорт товарів зріс на 26,9%, експорт зменшився на 0,1%, а товарний дефіцит досяг 46,3 млрд доларів. Не весь цей імпорт є споживчим: обладнання, енергоносії та оборонні компоненти підтримують саме виживання країни. Проблема полягає у недостатній спроможності заробляти валюту власним виробництвом.
Накопичені втрати роблять повільне зростання особливо небезпечним. Якщо послідовно застосувати річні зміни ВВП за 2022-2025 роки, отримаємо приблизно 78,9% рівня 2021 року. За незмінного зростання на 2% щороку повернення до цієї бази тривало б близько дванадцяти років, за 4% – близько шести. Це умовний розрахунок без нових руйнувань, а не прогноз, який показує ціну втрати часу.
Першопричина виснаження економіки – російська агресія. Тому жодна процентна ставка не компенсує знищеної електростанції, втрати працівників або удару по логістиці. Але економічна політика визначає, чи зможе підприємство пережити ці втрати й відновитися. Саме цю здатність треба зробити головним критерієм її результативності.
За спільною оцінкою уряду України, Світового банку, Єврокомісії та ООН RDNA5, потреби відновлення на кінець 2025 року становили майже 588 млрд доларів на десять років. З них тільки для енергетики – близько 91 млрд доларів. Ці суми характеризують масштаб потреб і не є вже виділеним фінансуванням. Вони також не охоплюють наступних руйнувань 2026 року. А з урахуванням руйнувань останніх місяців потреби на відновлення можуть зрости втричі.
За таких умов найперший інвестиційний критерій – скільки годин роботи підприємств, лікарень і комунальних систем забезпечує витрачена гривня. Потрібно поєднати відновлення великих енергетичних об’єктів із розподіленою генерацією, накопичувачами, когенерацією, резервними мережами та заходами енергоефективності. Конкретне рішення має відповідати місцевому навантаженню, доступності палива й можливостям обслуговування, тому що самого придбання генератора недостатньо.
Починати не потрібно з нуля. За повідомленням НБУ, на кінець вересня банки вже розпочали фінансування енергетичних проектів бізнесу й населення загалом на 68,7 млрд гривень. Ця сума не тотожна вартості вже введених потужностей. І саме тому урядові та місцевим адміністраціям варто забезпечити перевірені строки приєднання, джерела палива, відповідальних операторів і фінансування ремонту.
Відновлення пропозиції енергії має й антиінфляційний ефект. Менші витрати на аварійне живлення та простої стримують собівартість продукції. Однак інвестиції потребують часу. Тому вони доповнюють монетарну політику, а не усувають потребу в ній. Соціальну підтримку доцільно спрямовувати передусім домогосподарствам, які не можуть оплатити базові послуги. Її бюджетну вартість слід показувати відкрито.
Загальний обсяг банківського кредитування оцінено приблизно у 15% ВВП, працюючих гривневих кредитів – в 11%. Це різні показники, і їх не можна підміняти один одним. Навіть швидке процентне зростання портфеля з низької бази ще не доводить, що підприємства отримали достатньо довгих коштів для модернізації. Водночас твердження, що кредитування загалом падає в реальному вимірі, теж потребує перевірки. Промисловий індекс цін не є універсальним дефлятором кредитів усім галузям.
Високі ставки збільшують фінансові витрати й можуть відкладати окупні інвестиції. Водночас різке здешевлення гривні як ресурсу без зміцнення довіри здатне посилити попит на валюту. Тому потрібні прозорі умови поступового пом’якшення монетарної політики та оцінка її впливу на виробництво. Уряд і НБУ мають узгоджувати макроекономічні припущення та обмін даними.
Ключова пропозиція Данилишина – виділити 50 млрд гривень на пакет для промисловості. Ці кошти пропонується спрямувати на енергостійкість, гарантії ризиків та підготовку кадрів. Крім того, необхідне розширення механізмів страхування воєнних ризиків та кредитної підтримки за участю міжнародних донорів. Такі «довгі гроші» мають стати основою для модернізації виробництва.
Автор наголошує, що економічна політика має вимірюватися здатністю підприємств пережити втрати й відновитися. Повернення економіки до рівня 2021 року може затягнутися на роки, якщо не зупинити деіндустріалізацію країни. Об’єднання бюджетних ресурсів, банківського капіталу та міжнародної підтримки – це той сценарій, який дозволить зберегти стійкість і сформувати основу для повоєнного відновлення.