Майкл Смолл, який продає автомобілі Citroën, обрав для себе не службовий автомобіль, а власний Honda Civic Type R 2008 року. Раніше він працював у дилерському центрі Honda і продав чимало таких самих машин, але тоді, за його словами, не надавав їм особливого значення. З часом він оцінив не лише спортивний характер Type R, а й практичність та зовнішній вигляд, який, на його думку, добре витримав випробування часом.
Автомобіль було придбано 18 місяців тому з пробігом 104 000 миль за 2450 фунтів стерлінгів. Майкл переконаний, що серед усіх Type R саме FN2 є найвигіднішою покупкою: за ці гроші покупець отримує багато автомобіля. Можливо, причина в тому, що ця версія ніколи не мала найвищих оцінок від ентузіастів. Справді, торсіонну балку в підвісці FN2 вважали кроком назад порівняно з двоважільною схемою попередника, а сам автомобіль став важчим, отримавши лише незначне збільшення потужності. Однак власник, який пишається своїм вибором, не схильний зациклюватися на цих недоліках.
За словами Майкла, автомобіль чудово тримається на дорозі, а кермо швидке й дуже точне. Коли система VTEC вмикається приблизно на 5500 обертах за хвилину, відчувається помітний приріст потужності — не такий різкий, як у турбомоторів, але достатньо захопливий і природний. Він вважає, що потужності якраз достатньо для сучасних доріг: не настільки багато, щоб ризикувати правами. Автомобіль їздить на опціональних 19-дюймових колесах, але у друга Майкла такий самий Type R на 18-дюймових, і, за його словами, це значно комфортніше. Заміна коліс на 18-дюймові — єдине, що він хотів би змінити, якби мав час і бажання.
За 18 місяців володіння пробіг зріс ще на 43 000 миль. У Майкла є службовий автомобіль — наразі Citroën ë-C5 Aircross, — тож усі ці милі, найімовірніше, були проїдені для задоволення. Він охоче це визнає: «Це просто так весело керувати». Особливо йому подобається перемикати передачі в коробці з близькими передатними числами, а також клубна сцена, яка, за його словами, дуже активна, з зустрічами по всій країні.
Окрім встановленого індукційного комплекту HKS, який покращив звук двигуна, але майже не додав потужності, та делікатного тонування вікон, автомобіль залишається переважно стандартним. Червоне забарвлення зараз виглядає чудово, але так було не завжди. «Коли я його купив, він був рожевий!» — згадує Майкл. Червоні автомобілі страждають від місцевого клімату і вигорають, тож знадобилося багато полірування, щоб повернути їм належний вигляд. Автомобіль жодного разу не підвів і вимагав лише звичайних витратних матеріалів, як-от мастила та фільтри.
Майкл називає його «довгограючим» — принаймні доти, доки той не почне ламатися. Утім, додає він, поки автомобіль добре працює, можливо, варто його продати: ціни на сучасну класику зростають, тож є шанс отримати більше, ніж було сплачено. І хоча він уже не продає Honda, звичка мислити як продавець автомобілів, схоже, залишилася назавжди.