Сучасна війна перетворила лінію фронту на суцільну «кіл-зону», де кожен метр перебуває під цілодобовим спостереженням FPV-дронів і важких бомбардувальників, а підходи закриті мінними полями. У таких умовах утримання позицій піхотою стає завданням на межі людських можливостей, тому українські військові дедалі активніше передають найнебезпечнішу рутину наземним роботизованим комплексам (НРК). Технології не скасовують головного закону війни — земля належить тому, чия піхота стоїть в окопі, — але дозволяють забрати у людини найризикованіші завдання.
Роботизований комплекс — це не просто платформа з пультом керування, а ціла екосистема, що включає виробництво, навчання, планування місій, доопрацювання в «місцевих майстернях» та безпосереднє застосування. За кожним виїздом стоять десятки фахівців: оператори, інженери, тактичні координатори, медики та зв'язківці. На сьогодні НРК представлені двома основними форматами — гусеничними платформами зі швидкістю від 8 до 20 км/год та колісними, які часто збирають на базі квадроциклів і які розвивають до 70 км/год. Вартість таких виробів станом на серпень 2026 року коливається від 400 тисяч до понад 1 мільйона гривень.
Головний напрямок застосування НРК — логістика. Щодня на передній край необхідно доставляти сотні тонн вантажу: боєприпаси, їжу, воду, пальне, будівельні матеріали, акумулятори та засоби зв'язку. Один наземний робот здатний перевозити до 500 кг вантажу за рейс. В одній із бригад наземні роботи забезпечують близько 60% усієї логістики переднього краю, а на деяких ділянках — усі 100%. Ще приблизно 30% припадає на важкі нічні бомбардувальники, відомі як «Баби-Яги», і лише 10% — на інші способи доставки.
Масштаби роботизованої логістики вражають: залежно від інтенсивності боїв та специфіки напрямку, один підрозділ НРК може здійснювати від 50 до 500 місій на місяць, перевозячи від 5 до 15 тонн вантажу. Паралельно працює і повітряна безпілотна логістика — наприклад, в одному з підрозділів розрахунки «Вампірів» лише за одну ніч роблять понад 130 вильотів для забезпечення передових позицій. У всі ці процеси залучені сотні людей, і хоча це може здаватися багато для обслуговування роботів, інакше неможливо — уся ця робота спрямована на збереження життів та спроможності утримувати позиції.
Другий критично важливий напрямок — евакуація поранених і полеглих. Класична схема, коли піхотна група несе пораненого на ношах кілька кілометрів до автомобіля, у сучасних умовах стала практично неможливою: будь-яка група евакуації на відкритій місцевості стає легкою мішенню для дронів та артилерії. НРК дозволяють вивозити поранених із зони ураження без додаткового ризику для життя військових, що відповідає ключовому принципу — кожна людина має значення.
Окрім логістики та евакуації, наземні роботизовані комплекси застосовують для дистанційного мінування та виконання ударних завдань — комплексів-камікадзе або платформ із бойовими модулями. Втім, саме в ударні функції автори матеріалу вірять найменше: це складний технологічний процес і дороге задоволення, тоді як у нинішніх умовах військові шукають насамперед бюджетні та дієві рішення.
Ефективне застосування НРК неможливе без розгорнутої інфраструктури забезпечення. Комплекс необхідно транспортувати до стартової позиції, евакуйовувати та возити на ремонт. Ключовими елементами є зв'язок і живлення, що забезпечують управління, дальність дії та автономність роботи. Потрібні облаштовані пункти управління або мобільні центри для координації взаємодії з іншими підрозділами, а також майстерні з матеріально-технічною базою для підготовки до виїзду, обслуговування й відновлення. Окремо — ремонтна база з інструментами, обладнанням для зварювання додаткового захисту чи заміни шасі, розхідниками та запасними частинами для оперативного ремонту й модернізації.
Противник діє за принципом тотального тиску, кидаючи в бій усі ресурси заради просування вперед, не рахуючи ні грошей, ні людських життів. Україна такого дозволити собі не може — і справа не лише в дефіциті людського ресурсу, а у цінностях, моралі та ставленні до цінності людського життя. Саме тому пошук асиметричних рішень, зокрема роботизація «нуля», стає стратегічним пріоритетом: технології дозволяють перехоплювати ініціативу та зберігати головний дефіцит війни — людський капітал.