Вибух, який забрав життя лідера Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця, стався опівдні 23 травня 1938 року на тихій вулиці Колсінгель у Роттердамі. Згідно з архівними матеріалами та свідченнями очевидців, оприлюдненими в межах історичного дослідження, замах був ретельно спланованою операцією радянських спецслужб, а виконавцем виступив Павло Судоплатов.
Того дня близько 12:16 перехожі почули потужний вибух біля кінотеатру «Люм'єр». Місцевий мешканець Г. де Йонг, чию розповідь того ж вечора опублікувала газета Rotterdams Nieuwsblad, описав чоловіка середнього зросту в сірому капелюсі, який ніс у руці невелику валізу. За мить він розлетівся на шматки. «Бачу, як носій валізочки розлітається на шматки. Направо й наліво летять ноги й руки. Кривава маса. Тулуб з великим розмахом летить за тротуар на двадцять метрів», — цитувало свідка видання.
Загиблим виявився Євген Коновалець, полковник Армії УНР, колишній командир Січових стрільців. Він прибув до Роттердама потягом і зустрівся з агентом НКВС Павлом Судоплатовим, який передав йому коробку, що містила вибуховий пристрій. Між прибуттям Коновальця та вибухом минуло не більше години. Громадськість не одразу дізналася про те, що жертвою став лідер українського націоналістичного руху, а радянський слід у справі тривалий час залишався прихованим.
У дипломатичних колах і тогочасній пресі спершу поширювали версію про терориста, який нібито сам підірвався під час транспортування вибухівки. Український науковець і журналіст Євген Онацький, у якого Коновалець прожив кілька місяців у Римі перед загибеллю, згадував, що довелося докласти чимало зусиль, аби спростувати ці припущення. Під час зустрічі з представником МЗС Італії він почув, що полковника вважали «знаним терористом», і мусив пояснювати, що вождь національного руху не міг займатися виготовленням чи перевезенням бомб.
Дослідник Ярослав Чиж у праці «Пекельна машина в Роттердамі» (1953 рік) описував тактику Кремля після вбивства: комуністична преса на всіх мовах спрямовувала підозри то на польську політичну поліцію, то на німецьке гестапо, то на внутрішні українські політичні чвари. Українські комуністи, за словами Чижа, отримували директиви з Москви й поширювали цю дезінформацію в брошурах, які розкидали тисячами примірників.
Павло Судоплатов, який згодом став одним із найвідоміших організаторів політичних убивств у СРСР, народився 1907 року в Мелітополі. У мемуарах 1994 року він згадував, що в царські часи викладання української мови в школах заборонялося. Його брат загинув 1921 року в бою проти січовиків за Житомир, що, за свідченнями істориків, додавало особистої мотивації виконавцю замаху.
У Москві Коновальця вважали одним із головних ворогів через його роль у придушенні більшовицького повстання в Києві 1918 року, організаторські здібності та принципову позицію щодо незалежності України. Він продовжував розвивати націоналістичний рух як за кордоном, так і в підпіллі на підконтрольних радянській владі територіях, що й зробило його ціллю для сталінського режиму напередодні Другої світової війни.