Високоризикований бізнес із перевезення нафти через Ормузьку протоку став ще ризикованішим і водночас прибутковішим. Попри регулярні атаки з боку Ірану, танкери та інші комерційні судна продовжують проходити вузькою водною артерією. Завдяки захисту військово-морських сил США та трубопроводам в обхід протоки потоки нафти з Перської затоки повернулися до довоєнного рівня. Однак Іран, прагнучи відновити контроль над глобальним нафтовим вузьким місцем, останнім часом активізував удари дронами й ракетами по суднах, у тому числі за межами безпосередньої близькості до Ормузької протоки.
Попри те, що трафік дещо знизився, судна продовжують перетинати протоку, багато з них виконують човникові рейси в затоку та з неї, щоб вивантажувати нафту через перевантаження з судна на судно. Далі інші судна доставляють барелі кінцевим покупцям. Для тих, хто на борту готовий терпіти ризики в затоці, на них чекає солідний гонорар. Капітани танкерів можуть заробляти 100 тисяч доларів на місяць за прохід протокою плюс 50 тисяч доларів бонусу за кожен рейс. Ці «небезпечні гроші» зросли порівняно зі звичайною оплатою близько 15 тисяч доларів на місяць і необхідні судновласникам, щоб утримувати екіпажі. Тим часом моряки зазвичай отримують щонайменше 1 500 доларів на місяць, але рейси через Ормузьку протоку можуть збільшити їхній заробіток у чотири-шість разів від звичайних ставок.
Інші гарячі точки також пропонують надбавки за небезпеку, хоч і менші, ніж за рейси через Ормузьку протоку. Капітани та моряки отримують подвійну оплату в південній частині Червоного моря, де хусити атакують саудівські судна, та в Оманській затоці, де відбувається багато перевантажень з судна на судно після човникових рейсів через Ормузьку протоку. Оскільки багато суден та їхніх екіпажів задіяні в човникових рейсах, вони перебувають у постійній небезпеці, що дозволяє їм накопичувати всі бонуси та надбавки за кожен рейс. Джерело зазначило, що ті, хто достатньо сміливий, аби терпіти майже постійну загрозу атак, «майже сприймаються як найманці», хоча деяких членів екіпажу, за повідомленнями, примушують залишатися на борту.
Від початку війни з Іраном 28 лютого щонайменше 93 судна зазнали ударів, а 24 моряки загинули, за даними Міжнародної морської організації. Окрім надбавок за небезпеку для екіпажів, судновласники також платять за страхування, і воєнний ризик може сягати 6–10% вартості судна, що для супертанкера, який іде через затоку, означає до 20 мільйонів доларів. Усі ці додаткові витрати зробили судноплавство дорогим. Ставки фрахту для вантажів, що перетинають Ормузьку протоку, сягнули рекордного рівня — 1,3 мільйона доларів на добу, тоді як минулого року добова ставка становила 20–50 тисяч доларів.
Усі судна, необхідні для вивезення нафти із затоки, також спричинили глобальний дефіцит танкерів, що підштовхнуло ставки фрахту в усьому світі. Судновий брокер Gibson зазначив, що найм танкера для рейсу зі США до Китаю коштує близько 80 мільйонів доларів — більше, ніж 74 мільйони доларів за стандартний запуск ракети SpaceX Falcon 9. Брокерська компанія SSY оцінила, що ставки нині є найвищими з часів появи супертанкерів у 1960-х роках, навіть з поправкою на інфляцію. Витрати на перевезення стали настільки екстремальними, що нафтовидобувні компанії та навіть трейдери сировини розглядають можливість володіти власними танкерами, щоб контролювати витрати. Але якщо витрати на фрахт стануть занадто високими, вони можуть знищити маржу від нафти та нафтопродуктів. Наприклад, європейський нафтопереробник Repsol побачив падіння маржі з 36 доларів за барель у третьому кварталі до 15 доларів у жовтні, за оцінками аналітиків RBC. Подальше скорочення маржі зрештою може змусити нафтопереробників зменшити обсяги переробки сирої нафти.
Премія за ризик у Перській затоці може зрости ще більше. Аналітики попереджають, що іранський режим, який стикається з екзистенційною загрозою своєму правлінню, може знову ескалувати війну та повернути контроль над нафтовою торгівлею. Есфандяр Батмангелідж, засновник і генеральний директор аналітичного центру Bourse & Bazaar Foundation, нещодавно зазначив, що Іран все ще може знищити регіональну нафтову інфраструктуру, зокрема бурові та нафтопереробні потужності, і може ескалувати, якщо президент Дональд Трамп відкине дипломатичні шляхи виходу. «Іран не вів кампанію випаленої землі, але він може це зробити, якщо поточна ситуація триватиме занадто довго, — написав він у соцмережі X минулого місяця. — Це те, чого побоюються всі, хто справді стежить за цим регіоном та його динамікою».