Росія масово використовує реактивні дрони для ударів по Україні, що стало новим викликом для української протиповітряної оборони. Втім, Сили оборони вже мають ефективні засоби для знищення таких цілей. Про це в інтерв'ю розповів керівник відділу безпілотних технологій Фонду Сергія Притули Кирило Люков.
За його словами, перехід росіян з двигунів внутрішнього згорання на реактивні двигуни зумовлений саме ефективною протидією української ППО. Однак фахівець допускає, що восени чи взимку через погані погодні умови можливі масовані нальоти «Шахедів» з ДВЗ, щоб перевантажити українську оборону. З реактивними дронами, зазначає Люков, Україна знову змушена шукати нові рішення, адже класичні перехоплювачі з такими швидкостями справляються радше як виняток.
Одним із напрямів він називає пришвидшення класичних мультикоптерних перехоплювачів до швидкостей понад 400 км/год. Проте в такому разі в них суттєво зменшується корисний час у повітрі. Тому єдиний шлях — максимальна автоматизація, а також покращення якості виявлення та цілевказання, щоб автоматизація була доречною. Україна вже має реактивні перехоплювачі з достатніми швидкостями для ураження реактивних дронів, наголошує Люков. Важливо масштабувати їхнє виробництво.
Говорячи про майбутнє безпілотників, експерт зазначає, що дрони точно не втратять актуальності. Найближчим часом вони підуть шляхом автоматизації. Серед можливих варіантів — поява автономних роїв дронів, які виконують певну місію, або дрони-ждуни, що працюють в автономному режимі. Дрон майбутнього матиме набір сенсорів, самостійно ідентифікуватиме ціль і здійснюватиме повне патернове виконання місії з ураженням цілі автономно або з мінімальним втручанням людини. Люков припускає, що через кілька років це стане реальністю, адже вже сьогодні є такі напрацювання.
Щодо наземних роботизованих комплексів, то, за словами фахівця, сьогодні багато логістичних, евакуаційних і навіть ударних місій відбувається за допомогою НРК. Проте ключовий недолік — це їхня швидкість. Зараз триває трансформація до збільшення швидкостей, що дозволить зрештою замінити легкий автомобільний транспорт чи навіть вантажний з точки зору вантажопідйомності. Однак на високих швидкостях НРК стає легкою ціллю для дронів. Один зі шляхів — пришвидшення комплексів, другий — розвиток систем активного захисту, зокрема встановлення додаткових сенсорів, озброєння, сіткометів тощо.
Окремо Люков торкнувся перспектив малої ППО та її приватної компоненти. На його думку, якщо будуть адекватно прописані норми, всі зрозуміють, як працювати з вибухівкою, то така ніша має право на існування. Якщо є зацікавлені компанії, готові це спонсорувати, — чому ні. Навчати цивільних також можна: це можуть бути корпоративні служби безпеки або залучені приватні компанії. Питання лише в законодавчому нормалізуванні. Експерт наводить приклад: якщо службі безпеки необхідно убезпечити великий футбольний матч, раніше вони мали певні функції за договором, а тепер мають враховувати, що у «чашу» стадіону може залетіти невеликий дрон і підірватися. Відповідно, у світі відбувається зміна системи безпеки в приватних компаніях, які тепер повинні убезпечити повітряний простір.
Таким чином, Україна має технологічні рішення для протидії реактивним дронам, але для ефективного захисту необхідно не лише вдосконалювати автоматизацію та системи виявлення, а й масштабувати виробництво реактивних перехоплювачів. Паралельно розвиток наземних роботизованих комплексів і приватної ППО може суттєво посилити обороноздатність країни.