Комп'ютерний інженер, який працював у Microsoft, запропонував радикальний спосіб боротьби з глобальним потеплінням — підірвати ядерний заряд на дні океану. Ідея полягає в тому, щоб за допомогою вибуху подрібнити базальтові породи, які природним чином поглинають вуглекислий газ із морської води. Наукова спільнота вже розкритикувала цей план як безвідповідальний та небезпечний.
Автором нестандартної концепції став Енді Гаверлі, який на час створення розрахунків навчався в аспірантурі Рочестерського технологічного інституту та працював програмним інженером у Microsoft. Примітно, що Гаверлі не має фахової освіти в галузі кліматології чи ядерної фізики. В основу його розрахунків покладено вже відомий науковий метод — посилене вивітрювання гірських порід.
Суть методу полягає в тому, що лужні породи, зокрема базальт, природним шляхом вступають у реакцію з розчиненим у морській воді вуглекислим газом і зв'язують його у стабільні мінерали. Океани вже зараз поглинають близько 30 відсотків людських викидів таким чином, а подрібнення базальту значно прискорює цей процес. Оскільки механічне подрібнення породи у глобальних масштабах потребує занадто багато часу та енергії, інженер запропонував вирішити проблему одним надпотужним ядерним ударом по океанському дну.
За розрахунками автора, щоб зв'язати обсяг вуглецю, еквівалентний 30 рокам глобальних викидів, знадобиться вибух потужністю близько 81 гігатони у тротиловому еквіваленті. Для розуміння масштабу, програміст порівнює: найпотужніший випробуваний радянський пристрій, відомий як «Цар-бомба», мав потужність близько 50 мегатонн. Запропонований вибух має бути приблизно у 1000 разів потужнішим за нього.
Задум передбачає закладення заряду на глибині кількох кілометрів під плато Кергелен у Південному океані. Гаверлі вважає, що товща води та породи зможе стримати основну радіацію. Ідея має історичний аналог: раніше у США діяла програма Project Plowshare, у межах якої досліджували використання мирних ядерних вибухів для будівництва каналів. Втім, жодне з тих випробувань навіть наближено не доходило до таких масштабів.
За оцінками Гаверлі, виділена радіація буде незначною порівняно зі звичайними вугільними електростанціями, а вартість проєкту складе близько 10 мільярдів доларів, що значно дешевше за економічні збитки від зміни клімату. Однак це лише особисті розрахунки автора, які не пройшли рецензування.
Фахівці оцінюють ідею вкрай скептично. Доцент із досліджень сталості Лундського університету Вім Картон зазначив, що концепція копіює ранні нерозсудливі геоінженерні схеми середини XX століття. Науковець наголосив, що сьогодні, з огляду на наявні знання про наслідки ядерних вибухів, подібні плани є ще більш небезпечними. Інші дослідники також ставлять під сумнів реальну швидкість зв'язування вуглецю базальтом.
Наразі робота Гаверлі залишається лише нерецензованою публікацією. Питання стримування радіації, екологічної шкоди для океану, міжнародних договорів про заборону випробувань та реальної ефективності вибуху залишаються повністю відкритими.