Верховна Рада України прискорила розгляд президентського законопроєкту №16013, який має завдати удару по інфраструктурі фінансових шахраїв. Документ передбачає появу в Кримінальному кодексі нової статті 200¹, що криміналізує передачу та купівлю банківських карток, доступів до додатків і рахунків. Про це повідомляє адвокат Juscutum Олександр Чорнуха у колонці для РБК-Україна.
15 вересня 2026 року парламент ухвалив законопроєкт за основу 299 голосами «за». Одночасно було скорочено строк підготовки документа до другого читання — відповідне рішення підтримали 229 депутатів. Таким чином, розгляд №16013 рухається за прискореною процедурою. Водночас закон ще не прийнятий остаточно і не набрав чинності. Станом на 21 вересня офіційна картка Верховної Ради визначає його статус як «готується на друге читання».
Ключовою новацією документа є доповнення Кримінального кодексу новою статтею 200¹ — «Передача, одержання, придбання, зберігання, інше набуття платіжних інструментів для вчинення кримінального правопорушення». Запропонована конструкція охоплює передачу, одержання, придбання, зберігання або інше набуття платіжних інструментів, індивідуальної облікової інформації, надання або отримання доступу до них, банківського чи платіжного рахунку або електронного гаманця з метою вчинення шахрайства чи іншого кримінального правопорушення.
Саме словосполучення «з метою» є одним із найважливіших елементів майбутньої правозастосовної практики. Законопроєкт не встановлює кримінальну відповідальність за сам факт передачі картки іншій особі. Ключовим є те, для чого така передача здійснювалася. Наприклад, якщо власник картки передає її родичу, щоб той зняв кошти або здійснив покупку, відсутня необхідна злочинна мета. Натомість ситуація принципово змінюється, якщо особа передає картку, SIM-карту, реквізити чи доступ до банківського застосунку, усвідомлюючи, що вони будуть використані для отримання, переказу або приховування коштів, отриманих злочинним шляхом.
Отже, у майбутніх кримінальних провадженнях питання може зміститися від простого встановлення факту передачі картки до доведення умислу та мети такої передачі. Це важливо для практики захисту. Слідство не може обмежитися формулюванням: «особа є дропом». Необхідно встановити конкретне діяння, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки, а також довести відповідну мету.
У публічному просторі законопроєкт часто називають документом про відповідальність «дропів», «дроповодів» та організаторів. Однак важливо розмежовувати медійну термінологію та юридичну конструкцію законопроєкту. Сам текст №16013 не створює окремих складів злочину під назвами «дроп», «дроповод» чи «організатор». Натомість він описує конкретні форми поведінки: передачу, одержання, придбання, зберігання, інше набуття, а також окремі кваліфікуючі обставини, пов'язані з повторністю та організованою групою. Тобто законопроєкт фактично диференціює поведінку та рівень участі, але не закріплює поняття «дроп» як самостійний юридичний статус.
Запропонована модель передбачає різний рівень відповідальності залежно від характеру поведінки. За первинною конструкцією статті 200¹ передача платіжного інструменту, даних або доступу для подальшого використання у злочинній діяльності передбачає штраф від 300 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас за організацію та купівлю чужих рахунків передбачено покарання аж до 8 років позбавлення волі.
На момент реєстрації 2 вересня №16013 був президентським невідкладним законопроєктом. Уже 14 вересня профільний Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності розглянув документ та запропонував прийняти його за основу і в цілому в редакції Комітету. При цьому Комітет окремо зазначив, що запропонував зміни до санкцій для забезпечення їх більшої обґрунтованості та логічної послідовності.
До другого читання важливо чітко розмежувати ролі «дропів», збирачів рахунків та організаторів мережі. Наразі аналізувати потрібно вже не лише первинний текст від 2 вересня, а й редакцію, з якою законопроєкт пройшов перше читання. Це принципово важливо для подальшої практики застосування норми.