Україна наразі живе без чинної Антикорупційної стратегії. Попередній документ, розрахований на 2021–2025 роки, завершив дію, а новий, який має визначити пріоритети державної антикорупційної політики на наступні чотири роки, досі перебуває на розгляді Верховної Ради. Голосування законопроєкту в першому читанні очікується цього тижня.
Автор матеріалу, який був членом однієї з 26 експертних команд, що два роки готували проєкт Стратегії на 2026–2030 роки, наголошує, що документ не є черговою декларацією про боротьбу з корупцією. Від його ухвалення залежить, наскільки послідовно держава зможе усувати системні причини корупції, забезпечувати ефективне використання державних ресурсів і виконувати зобов’язання перед Європейським Союзом. В умовах повномасштабної війни, за його словами, питання стосується також обороноздатності країни.
Стратегію розробляє Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) на основі аналізу проблем, консультацій із фахівцями та оцінювання попереднього досвіду. Вона працює в парі з Державною антикорупційною програмою: стратегія визначає, які системні проблеми потрібно розв’язати, а програма перетворює ці пріоритети на конкретні заходи, індикатори виконання та відповідальних виконавців.
Такий підхід, за логікою авторів, відрізняється від боротьби з корупцією лише через розслідування окремих правопорушень. Покарання винних необхідне, проте воно не усуває причин, які створюють можливості для зловживань. Якщо правила непрозорі, рішення залежать від особистих домовленостей, а контроль працює неналежно, корупційні ризики відтворюватимуться знову. Мета нової стратегії полягає в тому, щоб корупцію було складніше вчинити, легше виявити, а державні рішення ухвалювати за зрозумілими та передбачуваними правилами.
Попередній цикл антикорупційної політики, за оцінкою автора, показав практичну користь системного підходу. Цифровізація адміністративних і будівельних процедур, розвиток прозорих закупівель та антикорупційна експертиза законодавства допомогли зменшити окремі ризики. Нова стратегія має продовжити цю роботу з урахуванням змін, яких зазнала Україна під час повномасштабної війни.
Ухвалення документа пов’язане також з європейською інтеграцією. Європейський Союз очікує від держав-кандидатів реального зміцнення верховенства права, незалежності інституцій, прозорості державного управління та ефективності боротьби з корупцією. За даними НАЗК, ухвалення Стратегії пов’язане з виконанням відповідного кроку Плану України в межах програми Ukraine Facility. Йдеться про 420 млн євро макрофінансової підтримки ЄС, доступ до якої залежить від виконання передбачених програмою умов. Крім того, ухвалення відповідає рекомендаціям Європейської комісії та пріоритетам у сфері верховенства права на 2026 рік. Отже, відсутність затвердженої стратегії створює ризики не лише для внутрішніх реформ, а й для міжнародних зобов’язань України та доступу до європейських коштів.
Окремий блок проєкту стосується сектору оборони. Під час війни частина інформації про військові спроможності, закупівлі та забезпечення Сил оборони має залишатися закритою з міркувань національної безпеки. Водночас, за логікою автора, секретність не повинна ставати універсальним виправданням непрозорих рішень, відсутності контролю чи непередбачуваних правил. Україні потрібна модель, за якої безпека та підзвітність не суперечать одна одній.
Серед викликів проєкт називає цивільний демократичний контроль над Силами оборони, зокрема дієвий парламентський нагляд, координацію на рівні державного керівництва та ефективність передбачених законом механізмів контролю. Другим викликом є баланс між відкритістю та захистом інформації: інформація, яка не становить загрози національній безпеці, має бути доступною для аналізу й громадського нагляду, а обмеження доступу мають бути обґрунтованими. Третій виклик стосується планування та використання оборонних ресурсів, які мають бути пов’язані з програмуванням і бюджетуванням.