Українське кіно під час війни продовжує шукати партнерів, фінансування та шлях до міжнародної аудиторії. Великі кінофестивалі у цьому процесі давно стали значно більшим, ніж просто місцем для прем’єр. Про це в інтерв’ю розповіла Анна Мачух, директорка Одеського міжнародного кінофестивалю, співзасновниця та виконавча директорка Української кіноакадемії, а також співзасновниця і директорка проєкту Dzyga MDB.
За її словами, сильний кінофестиваль сьогодні працює одразу на кількох рівнях. Для глядача це можливість побачити кіно, яке часто не потрапляє у широкий прокат, зустрітися з авторами та бути включеним у розмову про те, чим живе сучасний кінематограф. Для індустрії — це майданчик, де зустрічаються люди, ідеї, гроші та можливості. А для міста і країни — частина креативної економіки та культурного іміджу.
Мачух наголошує, що фестиваль давно не можна вимірювати лише кількістю проданих квитків чи глядачів у залах. Навколо великого фестивалю формується ціла інфраструктура: кіновиробники, дистриб’ютори, кінотеатри, технічні команди, комунікаційники, готелі, ресторани, транспорт, туристична сфера. Він створює роботу, замовлення, нові професійні зв’язки. Але ще важливіше — він створює середовище, без якого індустрія не може розвиватися.
Для України під час війни ця функція стала ще важливішою. Ми маємо не просто підтримувати виробництво українського кіно, а зберігати весь ланцюг його існування: від появи ідеї та пошуку партнерів до зустрічі готового фільму з глядачем. Фестивалі є однією з ключових ланок цього ланцюга.
Цього року Одеський міжнародний кінофестиваль проходитиме в Києві з 27 серпня до 4 вересня. Сам факт того, що великий міжнародний фестиваль продовжує відбуватися в Україні під час повномасштабної війни, для директорки важливий не лише символічно. Це означає, що індустрія продовжує працювати, українське кіно створюється, професіонали зустрічаються і планують наступні проєкти. Тобто культурне життя не ставиться на паузу до завершення війни.
Найбільша практична цінність фестивалю, за словами Мачух, — це концентрація можливостей у дуже короткий проміжок часу. Люди, яким у звичайному житті знадобилися б місяці, щоб знайти одне одного, опиняються в одному професійному просторі. Для режисера фестиваль може стати першою зустріччю з продюсером або міжнародним партнером. Для продюсера — можливістю знайти копродюсера, дистриб’ютора, сейлз-агента, майданчик для наступного проєкту. Для дистриб’ютора — побачити фільм і зрозуміти його потенціал. Для молодого автора — отримати професійний фідбек і зрозуміти, як перетворити задум на проєкт, який може рухатися далі.
Саме тому для ОМКФ принципово важливо, що фестиваль — це не лише покази. Професійна складова завжди була важливою частиною його ДНК. Фестиваль має створювати точки входу в індустрію і простір для горизонтальних зв’язків. Є ще один результат, який складніше виміряти цифрами, але він надзвичайно важливий: фестивалі формують професійні спільноти. Кіно — колективне мистецтво і водночас дуже складний бізнес. Жоден режисер, продюсер чи сценарист не існує у вакуумі. Що більше всередині індустрії контактів, обміну досвідом і довіри, то стійкішою вона стає.
Говорячи про конкретні угоди та партнерства, які народжуються на фестивальних майданчиках, Мачух зазначає, що угода далеко не завжди підписується безпосередньо за столом під час фестивалю. Кінопроєкти мають довгий цикл розвитку. Від першої розмови до контракту, фінансування або початку виробництва можуть пройти місяці, а інколи й роки. Тому фестиваль часто створює саме перший контакт. Продюсер презентує проєкт, знайомиться з потенційним партнером, вони продовжують комунікацію після фестивалю, зустрічаються вже на іншому міжнародному ринку — і згодом це може перерости у копродукцію, дистрибуційну угоду чи спільний проєкт.
У цьому є важлива особливість креативних індустрій: їхня економіка значною мірою побудована на довірі та репутації. Люди інвестують не лише у сценарій чи фінансову модель. Вони інвестують у команди, з якими готові пройти кілька років виробництва. Фестивальні майданчики дозволяють цю довіру формувати. Тому, коли оцінюється економічний ефект фестивалю, було б помилкою дивитися лише на кількість контрактів, підписаних протягом конкретних дев’яти днів. Частина найважливіших результатів фестивалю стає видимою значно пізніше.
Щодо інвестицій українського бізнесу в кінофестивалі, Мачух зауважує, що бізнес дедалі краще розуміє: культура — це не декоративна сфера і не просто благодійність. Це середовище, у якому формуються цінності, репутація країни, суспільні зв’язки і, зрештою, аудиторії. Для бізнесу партнерство з великим культурним проєктом — це можливість говорити зі своєю аудиторією не лише мовою реклами. Люди значно краще відчувають бренд, коли бачать, які цінності він підтримує, які проєкти допомагає реалізувати, у яке середовище інвестує.
Водночас приватний капітал стримує нестабільність. Культурні інституції потребують довгострокового планування, а під час війни прогнозувати розвиток подій складно. Проте, на думку директорки ОМКФ, саме зараз інвестиції в культуру є стратегічно вигідними, адже вони формують імідж країни на міжнародній арені та створюють основу для післявоєнного відновлення.