Синьо-жовтий прапор є невід'ємним символом України, але його історія налічує століття змін і боротьби за національну ідентичність. Напередодні Дня Державного прапора, який відзначають 23 серпня, генеральний директор Музею історії України у Другій світовій війні, експерт з геральдики та вексилології Юрій Савчук пояснив, звідки походить поєднання синього та жовтого, чому точилися суперечки щодо порядку кольорів і як українську символіку переслідували в радянський період.
За словами Савчука, у добу Київської держави стяги використовували переважно для сигналізації під час бою. За княжим прапором визначали місце правителя та командування військом, тому використовували найпомітніші кольори, передусім червоний. Саме його найчастіше можна побачити на мініатюрах і зображеннях у літописах. Лише у XVI–XVIII століттях українські гетьмани почали використовувати герб із козаком, озброєним мушкетом.
Важлива реформа відбулася за правління останнього гетьмана Кирила Розумовського, коли виготовлення полкових і сотенних прапорів уперше почали фінансувати централізовано. До цього кожен полк чи сотня шили свої стяги власним коштом, тому прапори були дуже різноманітними. Після реформи поступово утвердилася єдина традиція: на більшості прапорів зображували золотого козака з мушкетом на синьому тлі. Це стало чітким історичним свідченням того, що синій і золотий кольори стали усталеними символами козацького війська.
У XIX столітті частина західноукраїнських земель перебувала у складі Австро-Угорської імперії. Під час революційної хвилі 1848 року, відомої як «Весна народів», поневолені нації імперії почали активно відстоювати своє національне та державне життя. Українці на Галичині, де століттями використовували золотого лева на синьому тлі, дедалі більше знаходили своє національне вирізнення саме в такому поєднанні кольорів. Цьому сприяло й прагнення утвердити традицію, поширену в європейській практиці національної символіки.
У Наддніпрянській Україні, яка тоді перебувала під владою Російської імперії, масове використання синього та жовтого як ознаки національного життя почалося лише на початку XX століття. Їх використовували на ювілеях українських митців і навіть на мітингах під час першої російської революції, коли українство активно відстоювало свої національні та культурні права. Саме в першому десятилітті XX століття виникло поетичне трактування про синє небо над золотим колоссям, хоча це не єдине тлумачення кольорів.
Савчук наголошує, що спочатку виникло саме поєднання кольорів, потім воно стало символом вирізнення українців, і лише згодом з'явилися різні тлумачення його змісту. Він також зазначає, що існує академічний підхід, заснований на правилах геральдики, згідно з яким колір гербової фігури мав би розташовуватися зверху. В українській традиції це золотий: золотий тризуб, золотий козак із мушкетом, золотий лев на синьому тлі. Виходячи з цього, прапор мав би бути жовто-синім, однак історична практика та нормативні документи УНР підтверджують домінування саме синьо-жовтого поєднання.
Щодо суперечок про фотографії часів УНР, на яких жовтий колір іноді виглядає зверху, Савчук пояснює це особливостями тогочасної фотохімії: синій на чорно-білих знімках відображався як світлий, а жовтий – як темний. Він визнає, що були поодинокі випадки, коли жовтий дійсно був зверху, але в 1920–1950-х роках в еміграції, зокрема в українській діаспорі у США, ця дискусія була дуже гострою. Її підживлювали спецслужби Радянського Союзу, які намагалися розколоти українців за різними ознаками.
У радянський період українську національну символіку жорстко переслідували, оскільки вона була потужним об'єднавчим символом. Після відновлення незалежності однією з альтернатив синьо-жовтому прапору був варіант із малиновим кольором, пов'язаний із козацькою традицією. Нині прапор, який зустрів 24 лютого 2022 року на головному флагштоку України, зберігається в музеї як свідчення новітньої історії боротьби за незалежність.