Законопроєкт 16144 про інституційну незалежність органів прокурорського самоврядування, який може потрапити до порядку денного Верховної Ради 10 листопада 2026 року, за аналізом «Української правди» не розриває залежність прокуратури від політиків. Навіть у разі ухвалення він залишає ключові механізми впливу в руках тих самих керівних кіл, які й тепер визначають роботу відомства. Водночас Європейська комісія наполягає на незалежному конкурсі на посаду Генерального прокурора, і саме цю вимогу законопроєкт має виконати.
Якщо документ буде ухвалено, більшість керівників прокурорських підрозділів обиратимуть на конкурсній основі. Йдеться приблизно про 1900 керівних посад. Конкурсні комісії складатимуть шість прокурорів і по одному представнику від Ради прокурорів. Але сама Рада прокурорів має 15 членів, переважно керівників обласних і районних прокуратур. Тобто орган, який мав би контролювати відомство, фактично пов’язаний із його керівництвом. Аналітики описують його як слабкий і залежний від Генерального прокурора, а отже, конкурси, проведені під її наглядом, ризикують відтворити вже наявну модель відбору.
Історія самої Ради прокурорів показує, що така структура має давню проблему. Попередні склади чинили опір змінам до 2019 року, а наступні здебільшого діяли відповідно до побажань Генерального прокурора. Саме тому, на думку експертів, формальне збільшення конкурсів без зміни складу та мотивації органу самоврядування не змінить суті системи. Критики звертають увагу на те, що законопроєкт зосереджується на процедурі, але не на тому, хто фактично приймає рішення.
Окремо критикують етичну раду. За задумом законопроєкту вона має контролювати доброчесність прокурорів, однак, за оцінкою критиків, її контролюють інсайдери. Міжнародних експертів із правом голосу у складі ради немає. Ініціатор законопроєкту, Кабінет Міністрів, не пояснив, чому іноземних членів виключено. Саме це, за словами критиків, робить проєкт приреченим на неефективність, адже ради, позбавлені зовнішнього погляду, важко вважати незалежними від тих, кого вони мають перевіряти.
Колишній Генеральний прокурор Руслан Рябошапка назвав законопроєкт способом зберегти контроль над відомством. Він нагадав про власний план 2020 року, за яким мала б діяти національна рада з 11 членів, де прокурори становитимуть меншість. За його словами, політичні еліти боялися втратити інструмент, яким можна керувати, і саме тому альтернативні варіанти так і не були ухвалені. Антикорупційний центр, своєю чергою, вважає, що змістовна реформа потребує насамперед незалежного конкурсу на посаду Генерального прокурора, і лише після цього можна переходити до решти механізмів. Без цього кроку, за їхньою логікою, інші зміни мають обмежений ефект.
Є й політичний вимір. За інформацією, наведеною в матеріалах, команда президента нібито готова розглядати лише список кандидатів із дорадчим статусом, тобто без рішальних повноважень у призначеннях. Голова антикорупційного комітету Верховної Ради зі свого боку зазначив, що не знає жодного випадку, коли системи самі себе реформували. Таким чином, головне питання, яке стоїть перед парламентом, полягає не лише в тексті законопроєкту, а й у тому, чи буде він змінювати правила призначень і контролю або лише оновлювати їхнє формальне оформлення. Від відповіді на це залежатиме, чи зможе прокуратура стати незалежною від політиків, як того вимагають міжнародні партнери.