Тайвань піднімає оборонні витрати, а Європа стежить за протокою

Тайвань готує рекордне збільшення оборонних видатків, яке має значення далеко за межами Східної Азії. Reuters повідомив, що уряд планує підвищити сукупний оборонний показник приблизно на 16% у 2027 році — до понад NT$1,1 трлн. Детальний проєкт очікується 20 серпня. Для українців у Німеччині ця новина важлива ще й тому, що Берлін та Європейський Союз прямо пов’язують стабільність Тайванської протоки з міжнародною безпекою та економічним добробутом. Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини наприкінці 2025 року заявляло, що мир і стабільність у протоці мають стратегічне значення для регіональної та міжнародної безпеки. Берлін закликав до стриманості й діалогу та наголошував, що зміна статус-кво має відбуватися лише мирним шляхом і за взаємною згодою. Європейський Союз займає близьку позицію: він має прямий інтерес у збереженні миру та виступає проти односторонньої зміни статус-кво силою або примусом. Економічна причина цього інтересу також очевидна з офіційної політики ЄС. Європейська служба зовнішніх дій називає Тайвань важливим торговельним партнером і ключовим учасником глобальних ланцюгів доданої вартості. Тому різке погіршення ситуації навколо острова було б не лише далеким військово-політичним конфліктом, а й ризиком для міжнародної торгівлі та виробничих мереж, від яких залежить європейська економіка. Сам Тайвань пояснює нарощування витрат потребою стримування. У 2026 році оборонний бюджет, розрахований за стандартами НАТО, становить NT$949,5 млрд, або 3,32% ВВП. До нього включені пенсійні виплати ветеранам і берегова охорона; безпосередній бюджет Міністерства національної оборони — NT$806 млрд. Якщо наступного року показник зросте приблизно на 16%, він закономірно перейде позначку NT$1,1 трлн. Тайбей декларує, що оборонні витрати мають залишатися щонайменше на рівні 3% ВВП і зростати стабільно. Міністерство оборони говорить про регулярний військовий тиск КНР та скорочення часу попередження. Пекін водночас вважає Тайвань частиною Китаю і заперечує проти політичних кроків, які трактує як сепаратизм. Саме це фундаментальне розходження позицій підтримує високий рівень напруги. Гроші спрямовують не тільки на традиційне озброєння. Спеціальна програма модернізації, яку Міноборони пропонувало на 2026–2033 роки, охоплює високоточну артилерію, далекобійні ракети, ППО та ПРО, безпілотники, засоби протидії їм, запаси й системи підтримання боєздатності, а також AI та C5ISR. Окремий напрям — розвиток місцевої оборонної промисловості та зменшення залежності від вразливих ланцюгів постачання. Серед найдовших програм — власні підводні човни. Тайванські бюджетні документи передбачають сім наступних кораблів після прототипу Hai Kun із загальним проєктним бюджетом NT$284,0808 млрд до 2038 року. Для острова це спосіб підсилити морське стримування та створити технологічну компетенцію, яку складно отримати швидкою закупівлею готової техніки. Європейський контекст не означає, що Німеччина підтримує кожне рішення Тайбея щодо військових витрат. Офіційна німецька позиція зосереджена на мирі, статус-кво та діалозі. Але саме через цю позицію рекордний бюджет стає предметом європейської уваги: він показує, наскільки серйозно Тайвань оцінює ризики, і водночас піднімає питання про те, як зберегти стримування без переходу до неконтрольованої ескалації. Після 20 серпня стане зрозуміло, які саме програми уряд хоче профінансувати додатковими коштами. Для Європи важливим буде не лише розмір бюджету, а й реакція Пекіна, парламентські рішення в Тайбеї та те, чи вдасться сторонам зберегти канали комунікації. Тайванська протока географічно далека від Німеччини, але офіційний Берлін уже давно не вважає її безпеку суто регіональною справою. Для української аудиторії в Німеччині є й ширший контекст без прямого ототожнення різних конфліктів. Європейська політика останніх років значно більше уваги приділяє стійкості, запасам і здатності критичної інфраструктури працювати під тиском. Тайванський підхід показує подібну логіку на іншому географічному та політичному ґрунті: оборона розглядається як система, що охоплює не тільки військові частини, а й логістику, зв’язок, берегову охорону та промисловість. Для Німеччини практичним питанням залишається передбачуваність. Берлін не змінює своєї політики одного Китаю, але водночас наполягає на мирному статус-кво. Тому будь-які кроки, що впливають на баланс стримування, оцінюються крізь дві призми: чи знижують вони ризик примусу і чи не підвищують ризик випадкової ескалації. Саме в цій подвійній рамці рекордний тайванський бюджет буде читатися в німецькій та європейській політиці.