У лютому 2022 року Олександр Мустяце був школярем. Йому було 14 років, а 26 лютого — уже після початку повномасштабного вторгнення — мало виповнитися 15. Його рідні Кринки на Херсонщині опинилися під російською окупацією, а ім’я хлопця згодом з’явилося у державному реєстрі «Діти війни» серед зниклих.
Тепер ініціатива Back to Ukraine повідомила про нову частину цієї історії. За її даними, Мустяце вдалося ідентифікувати на сторінці в соцмережі, де були фотографії у російській військовій формі, символ Z, прапор РФ та кадри з військових позицій. Інтерфакс-Україна передав повідомлення ініціативи наприкінці липня.
Що з хлопцем зараз, невідомо. Back to Ukraine зазначає, що знайдений акаунт неактивний із 16 листопада 2025 року. Публічних відомостей про його місцеперебування після цієї дати немає.
Для родини та громади така історія не вкладається у звичайне поняття «зник безвісти». Дитина може залишатися фізично на окупованій території, але роками жити в іншій шкільній, інформаційній та правовій системі. До моменту, коли зв’язок відновлюється, це вже молода доросла людина з досвідом, якого не було б без війни.
ООН неодноразово описувала зміни, які російська влада проводила в освіті на окупованих територіях України. Українські програми обмежували, натомість запроваджували російські, а військово-патріотичні заходи ставали частиною шкільного та позашкільного життя. Дітей включали у молодіжні організації, де державна символіка й воєнні наративи були повсякденною нормою.
У липні 2026 року Human Rights Watch опублікувала свідчення про ще практичніший бік такої мілітаризації. Правозахисники описали заняття зі зброєю, безпілотниками та військовими навичками, а також тиск на хлопців, пов’язаний із військовим обліком. Це відбувається в ті самі роки, коли підлітки зазвичай обирають професію, вступають до коледжу чи університету і вперше самі вирішують, як будувати доросле життя.
Мустяце провів цей перехідний вік у реальності окупації. Публічних даних недостатньо, щоб стверджувати, які саме обставини визначили його особистий вибір. Але його випадок показує, чому долі дітей з окупованих територій не завершуються в момент, коли вони зникають зі звичних українських реєстрів чи шкіл.
Для держави та громад наступне питання — що відбувається з такими молодими людьми після повернення зв’язку або територій. Їм може бути потрібне не лише відновлення документів чи навчання. Йдеться про роки пропущеної української освіти, розірвані сімейні контакти, досвід насильства і сформовані під окупацією соціальні зв’язки.
Нині в історії Олександра Мустяце залишається багато порожніх місць. Але її часові межі відомі добре: чотирнадцятирічний хлопець із Кринок на початку великої війни, зникнення, кілька років окупації й сторінка з військовими фотографіями, яку Back to Ukraine пов’язує вже з дев’ятнадцятирічним Олександром. Від того, чи з’являться нові дані про його долю, залежить наступна сторінка цієї історії.