У державному реєстрі «Діти війни» Олександр Мустяце досі значиться як дитина, що зникла з села Кринки на Херсонщині. У картці вказана дата народження — 26 лютого 2007 року. Коли Росія почала повномасштабне вторгнення, йому було 14. За два дні він мав відзначити п’ятнадцятиріччя.
Через чотири роки ім’я Мустяце знову з’явилося у публічному просторі. Українська ініціатива Back to Ukraine заявила, що ідентифікувала його на сторінці в соцмережі, де були фото у російській військовій формі, символ Z, прапор РФ та кадри з військових позицій. Інтерфакс-Україна переказав повідомлення про цю знахідку наприкінці липня.
Це не дає повної відповіді на питання, що саме сталося з хлопцем за роки між зникненням і появою військових фотографій. Публічно невідомо, коли він залишив Кринки, де навчався, за яких обставин опинився у військовому середовищі та чи перебуває зараз у підрозділі. За даними Back to Ukraine, знайдений акаунт не оновлюється з 16 листопада 2025 року.
Водночас відома рамка, в якій минули його підліткові роки. Кринки на лівобережжі Херсонщини опинилися під російською окупацією, а згодом стали одним із найбільш виснажливих районів бойових дій. Для дитини це означало не просто зміну прапора над адміністративною будівлею, а різкий розрив звичного середовища — школи, документів, інформаційного простору і контактів із підконтрольною Україні територією.
Моніторингова місія ООН з прав людини описувала, як на окупованих територіях змінювали освіту: російські програми витісняли українські, військово-патріотичне виховання ставало частиною шкільного життя, а дітей залучали до молодіжних організацій і заходів із воєнною символікою. ООН розглядає ці практики в контексті обов’язку окупаційної влади захищати дітей та зберігати їхню ідентичність.
У липні 2026 року Human Rights Watch опублікувала нові свідчення про російські школи на окупованих територіях. Правозахисники описали пропагандистські уроки, тиск на українську ідентичність, мілітаризовані молодіжні програми, заняття зі зброєю та підготовку хлопців до військового обліку. Йдеться не про одну школу чи один регіон, а про систему, яка супроводжує дитину протягом років.
Історія Мустяце важлива саме цим проміжком. У лютому 2022 року він був неповнолітнім із українського села. У 2026-му Back to Ukraine пов’язує його з російським військовим середовищем. Між цими двома точками — майже весь старший підлітковий вік, проведений у просторі, де школа, документи, медіа та молодіжна політика перебудовувалися під російську державну модель.
Це не знімає питання про особисті рішення вже повнолітньої людини. Але й не дозволяє розглядати такий шлях як подію, що виникла у вакуумі. Для дітей, які опинилися під окупацією у 13, 14 або 15 років, кілька років — це час, за який формується доросла ідентичність, професійний вибір і коло належності.
Поки що остання публічна точка в історії Олександра Мустяце — неактивний акаунт, на який посилається Back to Ukraine. Його нинішнє місцеперебування невідоме. А державна картка зниклої дитини нагадує, з чого ця історія почалася: з українського підлітка з Кринок, якому на початку великої війни було чотирнадцять.