29-річний лейтенант Денис із позивним «Морпіх» уже третій місяць навчає військових керувати дронами-перехоплювачами Sting у навчальному центрі фонду Сергія Притули. Він сам називає цей апарат «малюком», який здатен збивати «Шахеди» на висоті 2,5 на 3 метри. Українські підрозділи використовують Sting для перехоплення нереактивних «Шахедів» і «Гераней».
Денис — ветеран російсько-української війни з десятирічним досвідом служби в Силах оборони. За цей час він був кулеметником, снайпером, командиром екіпажу розвідувального безпілотного комплексу Shark і штабістом. Зі служби звільнився через стан здоров’я після поранення: виконувати бойові завдання вже не міг, а продовжувати працювати в штабі не захотів.
«Це ніби провалитися в яму і почати деградувати. Сидіти в Києві, зростати у званні, не виконуючи ніякої корисної роботи — я так не можу, мене починає бомбити. Не люблю програвати», — пояснює він своє рішення.
Військова служба була мрією Дениса з дитинства. Майже всі чоловіки в його родині — військові: прадід, батько, старший брат. Ніхто з них не нав’язував йому цей шлях, але хлопець сам захотів розвиватися в армії. У 19 років він підписав контракт на службу в морській піхоті.
«В 2017-му до добровольців ставилися дуже цікаво. Тоді майже ніхто в армію не йшов. Багато людей вважали, що до війська долучаються або від безвиході, або сильно тупі. Коли я прийшов у військкомат, на мене дивилися зі здивуванням: “Сам хоче підписати контракт? Та ладно! Ну, пішли”», — згадує Денис.
На тримісячному курсі молодого бійця в Миколаєві він навчався на кулеметника, але в останній момент захопився снайпінгом, бо снайпери воювали на фронті, а не на полігонах. Він навіть пройшов надскладний відбір у снайперський підрозділ 36-ї бригади морської піхоти. Однак розпочати снайперську кар’єру не вдалося: командування батальйону, куди його розподілили як кулеметника, не дозволило перехід.
Згодом Денис перевівся з Військово-морських сил у Національну гвардію — до 4-ї бригади оперативного призначення НГУ, нині відомої як «Рубіж». Переведення зайняло пів року. На згадку про службу в морській піхоті залишився позивний «Морпіх»: у юності він мав псевдонім «Єнот», але взводний вирішив інакше.
Перший бойовий досвід Денис отримав у 2019 році, коли бригаду перекинули обороняти Світлодарську дугу. Його підрозділ тримав оборону на восьми позиціях, більшість з яких розташовувалися за кілометр або 750 метрів від росіян, а одна — всього за 75 метрів. Найближчими «сусідами» був підрозділ «Сомалі», який, за словами офіцера, мав фетиш на нічні вилазки.
«Командування дозволяло нам відкривати вогонь у відповідь на російські провокації. За весь рік, що ми стояли на дузі, противник не просунувся ні на сантиметр», — пригадує він.
Під час першого бою з росіянами нацгвардієць відчував не страх, а ейфорію. «Росіяни нас обстрілювали й намагалися штурмувати. А ми були щасливі, бо нарешті не по картону на полігоні стріляли, а брали участь у реальному бою», — розповідає Денис. Сум наставав тоді, коли підрозділ втрачав своїх бійців.
Період оборони Світлодарської дуги офіцер згадує зі щирою усмішкою і називає його «прекрасними часами». Бригаду забезпечували нормально, майже завжди вдавалося виспатися, а на голову падали хіба що міни. Саме тоді, за його спостереженням, найактивніше й найефективніше працювали снайпери, тому він вирішив розвиватися в цьому напрямі. Підготовка до першого виходу зі снайперською гвинтівкою обмежувалася саморозвитком: книги, спілкування з досвідченими снайперами підрозділу та тренування на стрільбищах.
Нині Денис має два татуювання, пов’язані зі службою. На руці — шеврон його підрозділу в бригаді «Рубіж», на нозі — скелет із косою і снайперською гвинтівкою та написом «група передового спостереження». Тепер він передає досвід новим військовим, навчаючи їх керувати дронами Sting.