В Україні за перше півріччя здійснили 327 трансплантацій органів. Про це повідомив кардіохірург і трансплантолог Центру кардіології та кардіохірургії МОЗ України Сергій Мохнатий. За його словами, система трансплантації за останні роки стала значно системнішою, хоча для пацієнтів очікування нового органу все одно може розтягнутися на місяці й навіть роки.
Мохнатий наголосив, що такого позитивного поштовху в трансплантології, як за останні кілька років, не було за весь час незалежності України. Раніше проводилися лише поодинокі операції з пересадки нирок і навіть серця, але не існувало чітко прописаних правил і «дорожньої карти» — що робити, якщо є донор, і де брати органи, якщо є пацієнт, який потребує пересадки. Ситуація змінилася після ухвалення у 2018 році основного закону, який регламентує процес трансплантації. Згодом до нього постійно вносили зміни, і тепер усе прописано: хто підлягає вилученню органів, які є критерії для цього, як і куди направити донора та хто робить пересадки.
Зараз в Україні діє єдиний центр трансплант-координації, який відстежує, які пацієнти потребують пересадки. Хворих розподіляють за важкістю стану. Існують класи екстреності — чим вищий клас, тим раніше пацієнт отримає орган. Коли з'являється донор, центр розподіляє органи по мірі того, яка клініка якою за чергою долучилася до списку. Також функціонує реєстр донорів.
У Центрі кардіології та кардіохірургії МОЗ України програма із трансплантації стартувала після законодавчих змін у 2021 році. Тоді в основному законі прописали, як вилучати органи у донорів. Спершу як експеримент провели операцію на свинях, яка була вдалою. Однак повномасштабна війна внесла корективи, і програма загальмувала — у 2022 році пересадки не проводили. Повернулися до трансплантації приблизно за рік. Програма НСЗУ дещо спростила реалізацію таких операцій, адже мало хто з пацієнтів здатен оплатити трансплантацію. З 2024 року держава компенсує такі втручання лікарням у розмірі понад 2 млн грн. За останні кілька років дев'ять пацієнтів центру вже отримали серця.
Пришвидшити чергу неможливо. Центри регулюють, щоб усе відбувалося згідно із законодавством. Трансплант-координатор подає відповідні документи про стан пацієнтів і про те, в якому класі екстреності вони перебувають. Слідкують, щоб усі обстеження були проведені до моменту внесення пацієнта в чергу. При появі донора відстежують, чи той відповідає групі крові, підходить за вагою, інфекційним статусом та іншими параметрами, щоб не було додаткових ризиків. Буває, що пацієнт перебуває у третьому класі екстреності з пересадки серця, але йому стає гірше настільки, що його підключають до апарату штучного кровообігу. Тоді подаються документи, що пацієнт отримав новий вид лікування, і він переходить у перший клас екстреності.
Найшвидше людина отримувала нове серце за три-чотири тижні, але буває, що очікування триває понад пів року. Якщо клініка має багато договорів з іншими закладами, де потенційно можуть бути донори, шанси на отримання органу збільшуються. Над організацією однієї пересадки працює близько 20 людей одночасно: двоє трансплант-координаторів, шестеро хірургів, анестезіологи. Частина з них їде на забір органу, решта — на імплантацію. Один і той самий хірург не може виконувати два етапи одночасно. Саме тому, за словами Мохнатого, трансплантація в «кустарних умовах» практично неможлива — у процесі задіяна велика кількість людей та апаратури, і нереально створити центр, який би нелегально цим займався і про це ніхто не знав. Твердження про так звану «чорну трансплантологію» лікар називає безпідставними фейками, породженими страхом людей, що хтось зазіхатиме на їхні органи.
Якщо людина за життя не підписала дозвіл на вилучення своїх органів після смерті, координаторам доводиться спілкуватися з родичами. На сайті Українського центру трансплант-координації є форма заяви, яку можна заповнити онлайн. Так людина долучається до реєстру, і якщо щось із нею трапляється, згода від родичів уже не потрібна. Наприклад, людина потрапила в ДТП або в неї стався інсульт і мозок відмовив — тоді лікарі проводять діагностику смерті мозку і вносять паспортні дані людини в базу. У реєстрі центру трансплант-координації буде видно, чи ця особа дозволила використання органів для пересадки. Водночас, за словами Мохнатого, випадки, коли людина підписала таку анкету і справді стала донором, рідкісні. Багато колег лікаря дали згоду на донорство, і чимало людей у соцмережах запитують, де можна подати таку заяву. Це свідчить, що ставлення суспільства до трансплантації поступово змінюється і страху стає менше.