Російські інформаційно-психологічні операції давно не обмежуються поширенням фейків чи пропаганди. Їхня головна мета сьогодні — впливати на поведінку українців і рішення держави так, щоб вони відповідали інтересам противника. Про це у колонці розповідає екс-заступник начальника ГУР МО, генерал-майор Ілля Павленко.
За його словами, Росія переходить від класичної пропаганди до когнітивного впливу. Завдання таких операцій — не просто переконати людину у певному наративі, а підштовхнути її, суспільство чи керівництво держави до потрібної агресору моделі поведінки або рішення. Для цього використовуються страх і реальні проблеми, зокрема навколо мобілізації, військової допомоги та інших чутливих тем. Реакцію аудиторії аналізують через соцмережі, соціологію та інструменти штучного інтелекту.
ШІ став окремим полем інформаційної боротьби. Російські мережі створюють масиви контенту, які можуть потрапляти до пошукових систем і великих мовних моделей. Відомі мережі Storm-1516 та «Матрьошка» використовуються для поширення фейків і фейкових відео. Окремий інструмент — фейкові звернення від імені реальних українців: росіяни використовують персональні дані людей, надсилають скарги до українських держорганів і силових структур, намагаючись запускати перевірки та відволікати ресурс держави й військових.
Інструменти психологічних операцій з’явилися не сьогодні. Їх активно використовували ще за радянських часів. Навіть після появи на Заході атомної зброї Радянський Союз намагався вирішувати завдання через інформаційно-психологічний вплив. Наприклад, в Афганістані відповідні підрозділи поширювали чутки, роздавали населенню їжу та пальне, намагалися здобути прихильність і водночас скомпрометувати ватажків іншої сторони. Цей досвід став частиною російського бачення гібридної війни, логіка якої полягає в тому, що перед нападом територію потрібно «підготувати» інформаційним впливом.
Після початку війни у 2014 році ГРУ направляло представників до Ростова-на-Дону, де створювалися групи інформаційно-психологічних операцій для роботи на окупованих українських територіях. Павленко згадує перехоплені розмови, в яких росіяни просили свій центр виготовити «візитки Яроша», які згодом демонстрували як «докази». Частина операцій була невдалою, але деякі давали результат.
Цим займається не лише ГРУ. Подібні підрозділи є у збройних силах РФ і підпорядковуються Генеральному штабу. До інформаційних операцій залучені також ФСБ і Служба зовнішньої розвідки Росії. Відомо про військові частини, які виконують функції центрів психологічних операцій у Ростові-на-Дону, Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, Хабаровську та Курську. На окупованих територіях вони працюють через плакати, білборди та наративи про «братній народ».
Павленко наголошує на різниці між пропагандою та психологічними операціями. Пропаганда формує переконання, а когнітивні операції спрямовані на зміну моделі поведінки противника. Ціль — змусити військове чи політичне керівництво ухвалити вигідне агресору рішення, навіть не усвідомлюючи зовнішнього впливу. Це втручання безпосередньо у процес мислення і прийняття рішень.
Сучасні російські операції поєднують інформаційний, кібернетичний, розвідувальний та інші компоненти. Через технологічні обмеження значна частина згенерованого ШІ контенту поки залишається неякісною, і її можна розпізнати. Паралельно діють інформаційні мережі та структури прикриття з великим фінансуванням. Росіяни використовують нібито дослідницькі організації, створюють фейкові сайти й навіть аналоги Вікіпедії для впливу на інформаційне середовище інших країн, зокрема на виборчу кампанію у Вірменії.
Протидія не може зводитися лише до спростування фейків. Потрібні захист персональних даних, перевірка підозрілих заявників і розвиток критичного мислення, оскільки російські операції часто використовують правдиві факти, вирвані з контексту, щоб підвести людину до потрібного висновку.