Виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко попередив, що після завершення воєнних замовлень у вітчизняній оборонній галузі може залишитися лише 10–20 компаній. В інтерв'ю він пояснив, чому сподівання на масовий експорт українських дронів поки що не виправдовуються, а механізм, відновлений постановою № 875, для приватного бізнесу практично недоступний.
Постанова № 875 відновила експорт оборонної продукції через спеціальний механізм. За словами Федірка, для приватних компаній він є неробочим. Укладання контракту вимагає авансу в розмірі 20–30% від вартості договору, а мінімальний поріг становить 15 мільйонів гривень, що приблизно 300 тисяч євро. Це виключає невеликі пробні замовлення, з яких зазвичай починаються відносини з новими закордонними партнерами. Для компанії, яка працює на ринку з обмеженим капіталом, такий аванс означає фактичну неможливість участі в угоді без фінансової підтримки ззовні.
За даними Федірка, Міжвідомча комісія Ради національної безпеки і оборони розглянула понад 400 заявок, понад 90% з них схвалили, і було видано понад 18 дозволів. Водночас експерт оцінює, що близько 95% схвалених заявок припало на державні підприємства. Приватні компанії, які, за його оцінкою, становлять близько 70% оборонної промисловості, майже не скористалися цим механізмом. Таким чином, формально доступ відкритий для всіх, а фактично експортні можливості зосередилися в руках держави.
Федірко також звернув увагу на конкурентоспроможність. На його думку, українська зброя не обов'язково є дешевшою за західну, тож низька ціна не може бути головною перевагою на зовнішніх ринках. Виробники транспортних засобів стикаються з вищими витратами порівняно з європейськими конкурентами. Крім того, європейські уряди захищають власних виробників, які випускають схожі дрони, тож просто вийти на ринок ЄС із готовою продукцією складно.
За словами експерта, основним шляхом до європейських ринків залишаються спільні підприємства. Європейські міністерства надають перевагу локальному виробництву та екосистемам на кшталт Brave1, які підтримують розробку й випуск технологій всередині країни. Закупівлі готових українських дронів, як правило, робляться для навчання та випробувань, а не для масового оснащення армій. Федірко вважає малоймовірним, що великі європейські оборонні компанії купуватимуть українські фірми оборонних технологій, тому партнерство у формі спільних проєктів стає єдиним практичним варіантом.
Експерт наголосив, що без чіткої державної політики міжнародного оборонного співробітництва галузь не зможе розвиватися стабільно. Обговорення такої політики триває понад рік, але ухвалення досі не відбулося. На його думку, відсутність рішення залишає підприємців без зрозумілих правил гри на довгострокову перспективу. Федірко також закликав витісняти російські компанії, які залишаються активними на оборонних ринках третіх країн, і вважає це окремим завданням для держави.
Підсумовуючи, Федірко застеріг, що без системної підтримки та змін у механізмах експорту після завершення воєнних замовлень у галузі можуть вижити лише кілька десятків виробників. Масового експорту дронів найближчим часом, за його оцінкою, очікувати не варто, а кількість компаній, здатних працювати без державних замовлень, залишиться обмеженою.