Справа Андрія Гордійчука, яка розслідується вже сім років, може стати прецедентом, що руйнує інститут особистого поручительства в Україні. Про це йдеться в аналізі адвоката та юриста ЄСПЛ Маркіяна Бема. За його словами, якщо поручитель може опинитися у кримінальному провадженні не через власні дії за договором, а через сам факт довіри до позичальника, цей правовий механізм втрачає передбачуваність і безпечність для бізнесу.
Гордійчук не підписував кредитних договорів. Його зв’язок із позиками полягав виключно в особистому поручительстві. Йдеться про три кредитні договори з державним «Укргазбанком», укладені в 2016–2018 роках на загальну суму 184,2 млн грн. За цими кредитами банк отримав 115,9 млн грн погашення та заставу на понад 147,4 млн грн. Слідство ж вважає, що близько 140 млн грн не повернуто, і називає Гордійчука організатором схеми заволодіння цими коштами.
Захист наполягає, що у справі змішано цивільну відповідальність поручителя за борг із кримінальною відповідальністю за заволодіння коштами. До двох із трьох компаній-позичальників Гордійчук не мав жодного стосунку, а в третій (кооперативі) володів лише 25% частки, що не давало права одноосібно розпоряджатися коштами. Найбільший кредит — 79,2 млн грн — було повністю перераховано напряму продавцю техніки, під закупівлю якої він і видавався банком.
Хронологія справи викликає окремі питання. Кримінальне провадження зареєстрували, але в липні 2019 року закрили за відсутністю складу злочину. Лише через понад чотири роки, у червні 2023 року, його поновили та передали до Дніпропетровської області. Показово, що новий виток уваги до справи з’явився приблизно тоді ж, коли про цей кейс у соцмережах згадав новий очільник Офісу генерального прокурора Руслан Кравченко. Сам допис був приурочений до вручення підозри Гордійчуку.
Другий епізод стосується боргу ТОВ «ЛА ТЕРРА» за поставку насіння ріпаку. У 2019 році компанія придбала насіння у фермерського господарства імені Т.Г. Шевченка, частково оплатила, але утворився борг у 11 млн грн. Компанія не ліквідована і працює досі. Замість позову до господарського суду фермер звернувся до поліції, і провадження відкрили без затримки. Підозру за цим епізодом отримав Гордійчук, який не був ані засновником, ані власником, ані директором «ЛА ТЕРРА».
У межах поруки банк уже звернув стягнення на майно Гордійчука: будинок і 15 земельних ділянок під Києвом. Підприємства-позичальники згодом були визнані банкрутами. Процедура розпорядження ними отриманими від банку коштами перевірялася правоохоронними органами, і, за наявною в захисту інформацією, жодних порушень у діях їхнього керівництва виявлено не було.
Маркіян Бем наголошує: якщо схема заволодіння коштами справді існувала, логічно було б очікувати, що саме ця перевірка її виявить, адже будь-яке розпорядження незаконно отриманими коштами є окремим злочином. Натомість відповідальним за заволодіння коштами раптом визнають саме поручителя за договорами, тоді як банкіри, які видавали кредит, і позичальники залишаються невстановленими.
Питання про те, чому справу передали саме до Дніпропетровської області, а не залишили в Києві чи не передали одразу до НАБУ (з огляду на те, що йдеться про кошти державного банку), залишається відкритим. За словами Бема, справа не мала судової перспективи з першого дня, і саме тому роками не розслідувалася по суті, а там, де рух все ж відбувався, — закривалася.
Цей кейс ілюструє ширшу проблему: в Україні правову незахищеність має не лише той, хто бере кредит, а й той, хто за нього ручається. Якщо поручитель може стати підозрюваним через сам факт довіри до позичальника, інститут поруки втрачає сенс для бізнесу, адже підприємці не можуть передбачити наслідків своїх цивільних дій.