У Нью-Йорку завершився Кліматичний тиждень — щорічна зустріч бізнес-лідерів, інвесторів та кліматичних активістів. Цьогорічні дискусії відбувалися на тлі дедалі похмуріших прогнозів: звіт Програми ООН з довкілля (UNEP) засвідчив, що перевищення потепління на 1,5°C є практично неминучим. За оцінками, лише за два тижні червня в Європі від спеки загинуло близько 14 тисяч людей.
Повідомлення про рекордні температури, посухи, втрати врожаю та лісові пожежі стали звичним явищем. На Кліматичному тижні особливо помітною була велика кількість сесій, присвячених адаптації та стійкості. Разом із надзвичайно повільним скороченням викидів це створює враження, що ключові гравці більше зацікавлені у виживанні в умовах, що насуваються, аніж у їхньому запобіганні.
Проблема полягає не у відсутності економічного обґрунтування. Ще у 2006 році Ніколас Стерн довів, що вигоди від мітигації переважають витрати. Проте економіка та фінанси — не одне й те саме. Економіка прагне покращити суспільний добробут, тоді як фінанси — прибутковість з поправкою на ризик. Саме тому ніхто не хоче платити наперед.
За оцінками, лише заморожені активи нафтогазової галузі сягають 1,4 трильйона доларів. Для продовольчих систем аналіз показує, що річна вартість світового сільськогосподарського виробництва у 2050 році може бути на 1,6 трильйона доларів нижчою, ніж за звичайного сценарію, з яких 1,3 трильйона припадає на скорочення тваринництва. Це і є витрати переходу.
Зниження видобутку викопного палива та скорочення поголів’я худоби є політично токсичними. Якщо нафта й газ уже викликають дедалі більше дискусій — понад 50 країн зібралися цього року в Колумбії, щоб обговорити конкретні кроки, — то тваринництво залишається майже недоторканною темою. Дослідження EAT-Lancet Commission та подальші роботи оцінюють, що перехід до сталих харчових систем означав би на 37–45% менше жуйних тварин і на 20–22% менше молочних тварин порівняно зі звичайними прогнозами.
Уряди могли б змусити галузі, а отже й споживачів, платити. Але нафтогазова та аграрна промисловість десятиліттями чинять опір. Альтернатива — платники податків. Однак із зростанням державного боргу та напруженими бюджетами уряди не мають апетиту до ще одного величезного рахунку.
Таким чином, ситуація нагадує давньогрецьку трагедію: мітигація означає пройти між Сциллою та Харибдою. Відмова від неї завдасть шкоди всім, а агресивна мітигація вимагатиме від деяких оплатити величезні витрати заради порятунку інших. Єдиного варіанту, якого не існує, — це не робити вибір.