Український науковець Сергій Хотяїнцев, який понад три десятиліття працює в Мексиці, планує повернутися до Києва на семестр, щоб вести дослідження в Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського. Про це він розповів в інтерв’ю, опублікованому на платформі DOU. 81-річний випускник радіотехнічного факультету КПІ все життя присвятив електроніці та оптиці: спочатку розробляв прилади надвисоких частот для радарів і систем радіоелектронної протидії, а згодом зайнявся лазерами й волоконно-оптичним зв’язком.
За кілька місяців до розпаду Радянського Союзу Сергій поїхав до Мексики читати лекції. Ця поїздка визначила його подальше життя: з 1993 року він викладав в університеті в Пуеблі, а тепер працює в національному університеті Мехіко. Попри відстань, зв’язку з Україною він не втрачає — регулярно донатить і намагається якомога частіше приїжджати до Києва. А з лютого наступного року планує повернутися на семестр вести дослідження в рідному КПІ.
Сергій Хотяїнцев народився 26 квітня 1945 року, за кільканадцять днів до закінчення Другої світової війни. Його батьки щойно повернулися з евакуації з Уфи. Батько був молодим спеціалістом із радіотехніки, за рік до війни закінчив Київський політехнічний інститут. Через тяжку хворобу на астму його не взяли до армії, тож він працював в евакуйованій Академії наук, в Інституті механіки. Мама працювала на військовому заводі. У 1944 році родина повернулася до Києва. «Їхали в потязі, співали українських пісень. Перед Дарницею їх зупинили — хоч територія вже була звільнена, ще тривали бомбардування. Щоночі все руйнували бомби, а вдень поновлювали рейки і потяги йшли далі», — згадує він.
Уся родина Хотяїнцевих виявилась прив’язаною до КПІ. Батько закінчив радіотехнічний факультет, мама теж там навчалася, хоч і не встигла захистити диплом через початок війни. У КПІ тоді вирішили видати всім студентам дипломи без захисту. Сам Сергій у школі цікавився фізикою, разом із друзями майстрував електронні схеми. Зрештою його переконали піти саме в політехнічний — з аргументом, що фізики, можливо, і розумні люди, але нічого практичного й корисного самі зробити не можуть, а в політехнічному роблять справжні речі.
Після закінчення радіотехнічного факультету КПІ Сергій під впливом мами вступив до аспірантури. Рік пропрацював інженером на кафедрі радіотехнічних систем, яка займалася електронними приладами надвисоких частот — для радарів, для систем радіоелектронної протидії. «Це те, що сьогодні актуально в контексті дронів, а тоді дронів ще не існувало, зате існували ворожі літаки, і їх треба було сліпити. Кафедра розробляла для цього потужні електронні прилади», — розповідає вчений. Потім його взяли асистентом. Викладацька кар’єра приваблювала тим, що дозволяла паралельно вести наукову роботу.
Захистився Сергій з теми так званих електронних гармат, але вже після захисту зрозумів, що починається ера світловодів, і став працювати в цьому напрямку. Це теж було предметом гордості кафедри: техніка була нова, і коли до них приїжджали науковці з різних науково-дослідних установ, їхню лабораторію обов’язково показували. Згодом, у другій половині 1970-х, він поступово перейшов до того, що називається сенсорами або датчиками. Частково завдяки контактам батька вийшов на організації, які займалися розробкою космічної техніки. Там знайшли конкретну нішу — роботу з паливом: рідким киснем, рідким воднем. Це паливо зберігається за дуже низьких температур, тому виміряти його характеристики звичайними засобами вкрай складно. Другий напрямок був пов’язаний із елементарними частинками високих енергій, які намагалися застосувати у військових цілях. Вони займалися вимірювальними системами для установок, які генерували ці частинки.
Сергій Хотяїнцев також розповідає, як радянська наука обходила цензуру, чому мексиканські виші не мають прямого зв’язку з економікою країни, з якими викликами стикаються там айтівці і як сусідство з технологічно розвиненими Сполученими Штатами Америки водночас притягує й дратує мексиканців. Попри те, що вчений уже десятиліттями живе далеко від Батьківщини, він не втрачає зв’язку з Україною і планує наступного року повернутися до Києва, щоб продовжити дослідження в КПІ.