Дослідники з Відня отримали нові дані про те, наскільки тонко собаки реагують на людські обличчя. У функціональному МРТ мозок домашніх собак по-різному відповідав на налякані, сердиті та сумні вирази. Найчіткіше від інших негативних емоцій відокремився страх.
Робота пов’язана з дослідницькою групою Віденського університету, яка вивчає соціальне пізнання собак за допомогою нейровізуалізації. Для українців у Німеччині це близький європейський контекст не лише географічно. У німецькомовних країнах собака часто є повноправною частиною домогосподарства, а питання поведінки тварин, добробуту й безпечної взаємодії з людьми мають практичне значення.
У першому експерименті науковці показували восьми собакам фотографії незнайомих людей із щасливими та нейтральними обличчями. Тварини лежали в томографі при свідомості. Щасливі обличчя викликали сильнішу реакцію в правій скроневій ділянці, яка поширювалася до хвостатого ядра — частини мозку, що бере участь у системах винагороди.
Другий експеримент перевіряв уже не просту різницю між позитивним і нейтральним сигналом. Дванадцять собак бачили щастя, гнів, страх і смуток. Коли команда аналізувала ділянку, знайдену в першій частині, вона могла відрізнити щасливі обличчя від кожного негативного типу, але не могла надійно розділити між собою гнів, страх і смуток.
Тоді дослідники подивилися на патерни активності всього мозку. Саме там з’явилася тонша картина: страх відрізнявся від гніву і від смутку. А ось між гнівом та смутком надійної різниці не виявили.
Автори називають це першим нейровізуалізаційним свідченням того, що мозок собаки здатний розрізняти принаймні дві людські емоції однакової негативної валентності. Інакше кажучи, для собачого мозку «поганий настрій» людини не обов’язково є одним універсальним сигналом.
Одна з можливих причин — різний зміст загрози. Налякане обличчя може означати, що небезпека знаходиться десь у довкіллі. Сердите обличчя здатне сигналізувати, що сама людина готова до конфлікту або спрямовує агресію на когось. Смуток частіше пов’язаний із втратою чи потребою в підтримці, а не з негайною загрозою.
Для власника собаки висновок має бути стриманим. Дослідження не доводить, що тварина розуміє людський страх, гнів чи смуток у людському сенсі. Воно показує різні нейронні представлення побачених виразів. У живому спілкуванні собака одночасно отримує набагато більше інформації — інтонацію, запах, рухи тіла, дистанцію і поведінку інших людей.
Важливо й те, що вибірки були невеликими: вісім собак у першому експерименті та дванадцять у другому. Це типово для складних fMRI-досліджень тварин, але не дає підстав переносити кожну знайдену відмінність на всіх собак без подальших перевірок.
Наступні роботи можуть показати, чи залежить така чутливість від досвіду життя з людьми, породи, віку або особливостей виховання. Для європейських дослідницьких груп, які вже використовують бодрствуючих домашніх собак у томографії, це відкриває шлях від красивої картинки мозку до практичного питання: як собака використовує людські емоційні сигнали, коли вирішує, наближатися, відходити чи шукати підтримки.
Для німецькомовного простору є й науковий місток: Відень став одним із центрів неінвазивного дослідження соціального мозку собак. Група використовує машинне навчання та аналіз подібності нейронних представлень, щоб порівнювати реакції на соціальні стимули без необхідності навчати тварину складній команді для кожної емоції. Це дозволяє ставити запитання не про те, чи собака правильно виконує завдання, а про те, яку відмінність її мозок формує ще до видимої поведінкової відповіді. Саме тому результат важливий не як сенсаційна теза про «телепатію» собак, а як крок до точнішого опису взаємного читання сигналів між видами.