Собаки здатні розрізняти деякі негативні вирази людського обличчя на рівні роботи мозку. Дослідження з функціональною МРТ показало різні патерни реакції на страх і гнів, а також на страх і смуток. При цьому гнів і смуток за тим самим аналізом надійно не розділилися.
Дослідники працювали з домашніми собаками, навченими спокійно лежати у сканері при свідомості. Їм показували фотографії незнайомих людей. Це дозволило спостерігати, як мозок реагує саме на зоровий соціальний сигнал — вираз обличчя — без наркозу.
У першому експерименті брали участь вісім собак. Вони бачили щасливі й нейтральні обличчя. Щасливі вирази сильніше активували праву скроневу ділянку, а реакція поширювалася до хвостатого ядра. Ця ділянка мозку пов’язана з винагородою, тож результат доповнює попередні спостереження про особливу чутливість собак до позитивних людських сигналів.
У другій частині було дванадцять собак і чотири типи облич: щастя, страх, гнів та смуток. Спочатку науковці перевірили, чи можна за активністю тієї самої області відрізняти ці вирази. Щастя від кожної негативної емоції відділялося, а ось негативні емоції між собою — ні.
Після цього команда застосувала аналіз патернів по всьому мозку. Він виявив різницю між страхом і гнівом, а також між страхом і смутком. Надійного розділення гніву й смутку не було.
Це відрізняє нову роботу від простого твердження «собака бачить, що людина засмучена». Науковці не просили тварин назвати емоцію і не можуть сказати, що пес має людське поняття страху чи гніву. Вони побачили, що мозок формує різні представлення для частини цих виразів.
Автори припускають, що значення може мати тип загрози. Страх на обличчі іншого часто вказує на небезпеку десь поруч. Гнів може означати загрозу від самої людини. Смуток не обов’язково пов’язаний із прямою небезпекою. Якщо собака використовує такі відмінності в житті, це може допомагати їй швидше вирішувати, як поводитися поруч із людиною.
Для власників домашніх тварин це радше пояснення знайомого досвіду, ніж готова інструкція. Собаки уважно стежать за нами, але в реальній ситуації вони бачать не лише обличчя. Вони чують голос, відчувають запах, оцінюють позу, швидкість рухів і попередній досвід з конкретною людиною.
Дослідження також має межі. У двох експериментах було лише вісім і дванадцять собак. fMRI з тваринами складно проводити у великих вибірках, однак висновки мають пройти перевірку в наступних роботах і на більш різноманітних групах.
Найцікавіше продовження — перевірити поведінку. Якщо мозок собаки окремо кодує налякане обличчя, чи почне вона шукати небезпеку, дивитися в тому самому напрямку або наближатися до господаря? Від відповіді на це питання залежить, чи зможемо ми перейти від спостереження нейронних патернів до розуміння того, як саме собаки використовують наші емоції у спільному житті.
Методологія пояснює, чому в роботі є два різні рівні результату. Аналіз окремої ділянки мозку відповідає на питання, чи працює вже відома зона по-різному. Аналіз усього мозку шукає розподілені патерни, які можуть бути слабкими в кожній точці окремо, але відрізнятися як система. Саме другий підхід відкрив різницю між страхом і двома іншими негативними виразами. Це робить висновок точнішим і водночас не дозволяє говорити про окремий «центр страху» у собак. У цьому сенсі робота відкриває не один готовий висновок, а нову карту питань про те, як соціальний досвід формує мозок домашньої тварини.