Коли людина усміхається, сердиться або лякається, собака бачить не просто «добре» чи «погано». Нове fMRI-дослідження показало: мозок собаки по-різному обробляє принаймні частину негативних виразів обличчя. Особливо виділився страх — його нейронний патерн відрізнявся і від гніву, і від смутку.
Для експериментів домашніх собак навчили добровільно лежати нерухомо в томографі. Вони були при свідомості й дивилися на фотографії незнайомих людей. Це важлива деталь: дослідники спостерігали реакцію мозку без наркозу, який міг би вплинути на сприйняття соціальних сигналів.
Спочатку перевірили найпростішу різницю. Вісім собак побачили щасливі та нейтральні обличчя. На щасливі вирази сильніше реагувала права скронева ділянка, а активація доходила до хвостатого ядра — структури, пов’язаної із системою винагороди.
Далі стало цікавіше. Дванадцятьом собакам показали щастя, страх, гнів і смуток. Алгоритм міг відрізнити щастя від кожної негативної емоції за реакцією тієї ж ділянки. Але коли його просили відрізнити негативні емоції одну від одної, локального сигналу було недостатньо.
Тоді науковці подивилися на весь мозок. І там з’явилася різниця: страх відокремився від гніву та від смутку. А от гнів від смутку — ні.
Тобто фраза «собаки відчувають наш настрій» тепер має цікаве уточнення. Дослідження дає перше свідчення того, що собачий мозок може розрізняти людські вирази однакової негативної валентності. Це не лише реакція на умовний плюс або мінус.
Чому саме страх? Автори пропонують просте пояснення через загрозу. Налякана людина може сигналізувати: небезпека десь поруч, зверни увагу на довкілля. Сердита людина сама може бути джерелом конфлікту. Сумна людина, навпаки, може не становити жодної негайної загрози.
Але не варто стрибати до висновку, що пес точно знає: «господар зараз сумний». Томограф показує різницю в активності мозку, а не людське словесне розуміння емоцій. До того ж у живому житті собака має набагато більше підказок: голос, запах, позу, рухи, звичну поведінку людини.
Є й обмеження за кількістю учасників. У першій частині було вісім собак, у другій — дванадцять. Для складних сканувань тварин це не дивно, але більші вибірки потрібні, щоб зрозуміти, наскільки універсальна ця здатність.
Наступний крок може бути ще ближчим до повсякденності. Дослідники можуть перевіряти, що собака робить після того, як бачить різні емоції: відходить, наближається, дивиться туди, куди дивиться людина, чи шукає підтримки. Саме тоді стане зрозуміло, як нейронна різниця перетворюється на рішення.
Поки що висновок простий: собачий мозок не складає всі «нещасливі» людські обличчя в одну коробку. Принаймні страх він обробляє інакше, ніж гнів і смуток. І це ще одна причина не недооцінювати, наскільки уважно собаки стежать за нами.
Ще одна деталь: у другому експерименті позитивний сигнал залишався найпростішим для класифікації. Це добре показує, чому попередні дослідження часто починали саме з поділу «позитивне — негативне». Новий крок полягав у тому, щоб не зупинитися на цій межі. Коли аналіз розширили на весь мозок, виявилося, що всередині негативної групи теж є структура, хоча й не для кожної пари емоцій. Тобто результат не ідеальний і саме тому науково цікавий. Інакше кажучи, мозок собаки не дає нам простого словника емоцій, але показує, що карта людських облич у ньому складніша, ніж один поділ на приємне й неприємне. У майбутньому такі карти можна буде зіставити з тим, як швидко собака переводить погляд, змінює положення тіла або реагує на голос тієї самої людини.