Українська кіноіндустрія у 2025 році працювала в умовах, яких не має жоден інший великий європейський кіноринок. Повітряні тривоги, мобілізація, ризики для локацій, перебої з енергопостачанням і нестабільне фінансування впливають на кожен етап — від сценарію до прокату. Попри це, виробництво не зупинилося, а кінотеатри навіть збільшили кількість відвідувань.
Державне агентство України з питань кіно повідомило, що у 2025 році за його підтримки завершили 46 кінопроєктів. Загальна вартість цих робіт перевищила 562 млн грн, з яких понад 319 млн грн становило державне фінансування. У структурі були 18 документальних фільмів, 17 ігрових повнометражних стрічок, шість ігрових телесеріалів, чотири неігрові телефільми та один анімаційний серіал.
Ця структура відображає те, як змінилася сама функція українського кіно. Документалістика стала не периферійним жанром, а одним із центральних способів фіксації досвіду війни. Вона швидше реагує на події, працює з реальними героями й має значний міжнародний попит на фестивалях, телебаченні та платформах. Водночас 17 завершених ігрових фільмів показують, що художнє виробництво також продовжується, хоча його логістика складніша й дорожча.
Ринок прокату теж демонструє стійкість. За попередніми європейськими даними, у 2025 році українські кінотеатри продали близько 14,7 млн квитків — приблизно на 4,2% більше, ніж роком раніше. Касові збори оцінюються приблизно у 56,7 млн євро. Для країни у стані повномасштабної війни це важливий сигнал: кінотеатр залишається частиною міського життя і каналом, через який локальні фільми можуть зустрічатися з аудиторією.
Проте виробнича модель стала менш передбачуваною. До війни продюсер міг планувати знімальний період, міжнародного партнера, прем’єру й фестивальний цикл у відносно стабільному календарі. Тепер графіки залежать від безпеки, доступності людей і локацій. Страхування ризиків дорожче, іноземні партнери обережніші, а частину сцен простіше переносити за кордон. Це робить копродукцію не лише фінансовим інструментом, а й способом розподілу фізичного ризику.
Саме міжнародна співпраця стає одним із ключів до майбутнього. Українським компаніям потрібні партнери для постпродакшну, продажів, фестивального просування та доступу до європейських фондів. Але важливо, щоб ця інтеграція не перетворювала Україну лише на джерело тем і талантів. Права на проєкти, продюсерська компетенція та значна частина творчого контролю мають залишатися у місцевих компаній.
Не менш важливо, що повоєнне відновлення галузі починається ще до завершення війни. Продюсерські компанії мають зберігати команди, навчати нових фахівців і підтримувати розробку сценаріїв, навіть коли графік зйомок неможливо гарантувати. Інакше після поліпшення безпекової ситуації країна може отримати попит на виробництво, але не мати достатньої кількості людей і компаній, здатних швидко його задовольнити. Тут державна підтримка і копродукції виконують ще одну функцію: вони допомагають не допустити розриву професійної тяглості. Для майбутнього українського кіно це не менш важливо, ніж кількість завершених фільмів у конкретному році.
Є й питання прав на історії, які сьогодні мають великий міжнародний інтерес. Війна створила попит на українські сюжети, документалістику та свідчення, але сам по собі зовнішній інтерес не гарантує розвитку локальної індустрії. Якщо український продюсер залишається повноцінним партнером, зберігає частку прав і бере участь у міжнародних продажах, проєкт може зміцнити компанію та профінансувати нові роботи. Якщо ж локальна сторона виконує переважно сервісну функцію, культурна видимість не перетворюється на економічну стійкість. Саме тому міжнародна інтеграція має оцінюватися не лише за кількістю спільних титрів, а й за тим, яку позицію отримують українські компанії в ланцюгу вартості.
Українське кіно вже довело, що може продовжувати роботу під час війни. Наступне завдання складніше: перейти від режиму виживання до системи, у якій продюсер може планувати кілька років наперед, а не лише завершити конкретний проєкт. Від стабільності державних програм, копродукцій та відновлення інфраструктури залежатиме, чи збережеться нинішня стійкість після того, як зміниться воєнний контекст.