Український кінорежисер і продюсер Олексій Комаровський переконаний, що популярність у соцмережах не може замінити професійної акторської майстерності. Про це він розповів в інтерв'ю, де порушив питання кастингу, кумівства в індустрії та державної підтримки кінематографу під час війни.
За словами Комаровського, у 95% випадків, особливо коли йдеться про головну роль, продюсери та режисери обирають професійного актора. Залучення медійних осіб або блогерів — це виняток, який має бути виправданий конкретною концепцією чи біографічною історією. Він навів приклад Емінема у фільмі «8 миля», де головну роль зіграв не професійний кіноактор, але стрічка значною мірою будувалася навколо його біографії та досвіду.
«Якщо на роль журналіста претендують професійний журналіст і блогер-мільйонник, кого візьме видання? Думаю, це залежатиме від конкретної людини, завдання і жанру проєкту. У кіно приблизно так само», — пояснив режисер. Він додав, що сьогодні є й професійні актори з мільйонними аудиторіями в соцмережах, і це може бути додатковою перевагою, але кількість підписників ніколи не замінить відповідності ролі та професійних навичок.
Комаровський також відповів на поширене запитання, чому в українських фільмах і серіалах часто з'являється той самий пул акторів. Він порівняв кіноіндустрію з потягом кінозірок: у ньому сто місць, а охочих — сотні тисяч. Певна кількість щасливчиків їде в цьому потязі від станції А до станції Б: кілька років або десятиліть вони найбільш популярні, їх хочуть бачити глядачі, їх запрошують у нові проєкти. Потім хтось виходить, його місце займає інший — і потяг їде далі.
«Саме те, що цих місць мало і вони не даються назавжди, значною мірою й створює феномен кінозірки. І це не лише українська історія. Леонардо Ді Капріо, Енн Гетевей, Тімоті Шаламе, Зендея, Емма Стоун та інші зірки так само постійно з'являються у великих світових проєктах», — зазначив він. За його словами, знайомі актори залишаються одним із факторів вибору фільму для глядача, а нові таланти є, їх постійно шукають, але неможливо знайти талановиту людину і терміново створити під неї фільм.
Режисер наголосив, що фільми створюються не під акторів, а для глядачів. Навіть дуже талановитий актор може довго чекати саме свого персонажа. Щодо страху ризикувати, то сьогодні в Україні ризик супроводжує будь-яке кіновиробництво: взяти відомого актора — один ризик, невідомого — інший. У своєму наступному фільмі «Перший раз» Комаровський планує багато нових облич, особливо серед молодих акторів.
Окремо він торкнувся теми кумівства та прозорості кастингів. На його думку, кастинг фільму — це не державний тендер, тому поняття «прозорість» і «кумівство» тут не зовсім коректно використовувати. Режисер і продюсер збирають творчу команду відповідно до власного бачення. Один режисер оголосить відкритий кастинг на всю країну, інший запросить десять конкретних акторів, а третій напише роль під одну людину. Це різні творчі методи.
«Щодо знайомств — звичайно, вони є. Кіноіндустрія в усьому світі складається з людей, які багато разів працюють одне з одним. Скорсезе повертається до Ді Капріо та десятиліттями працював із Де Ніро. Вуді Аллен неодноразово знімав Скарлетт Йоханссон, Тім Бертон — Джонні Деппа, Крістофер Нолан — Майкла Кейна. Це не кумівство, а творча довіра», — підкреслив Комаровський. Він додав, що інша справа — роль виключно через особисті зв'язки всупереч інтересам фільму, але зрештою режисер і продюсер думають про результат, тому що остаточний вердикт щодо влучності вибору все одно винесе глядач.
Комаровський також поділився досвідом оцінювання грантових заявок у програмі «Тисячовесна». За його словами, головні причини відмови — це невміння чітко пояснити актуальність ідеї, необґрунтований бюджет та брак впевненості у спроможності команди реалізувати задум. Він наголосив, що для міжнародного прориву вітчизняному кінематографу не вистачає масштабних бюджетів, універсальних історій, зрозумілих іноземному глядачеві, та системної міжнародної дистрибуції.
Окрему увагу режисер приділив державній підтримці. Він переконаний, що держава повинна фінансувати кіно та культуру, адже це боротьба за увагу, свідомість і національну ідентичність. Навіть у режимі тривалої війни індустрія має продовжувати системно працювати.