Експериментальний проєкт «Будиночок в селі», який уряд запустив для забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, уже кілька місяців працює на практиці. Громада купує придатний для проживання будинок вартістю до 500 тисяч гривень, передає його переселенцям у безоплатне користування, а родина сплачує лише комунальні послуги. Про це розповіла голова Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк.
Головна перевага програми — швидкість і конкретність. Замість чергової довгострокової стратегії уряд запропонував вимірюваний механізм. На Сумщині станом на кінець серпня громади відібрали 25 будинків і отримали 17 заяв від переселенців. На Буковині на початок вересня було 10 заяв від родин ВПО і 7 будинків, які громади готові запропонувати. Цифри поки невеликі, але за ними стоять реальні адреси.
Фінансова модель програми передбачає субвенцію на 1,5 мільярда гривень, з яких 500 мільйонів виділено саме на сільське житло. Це приблизно тисяча будинків. Розподіл коштів відбувається за формулою: 70% — за кількістю зареєстрованих ВПО, 30% — за наявною базою тимчасового житла. Вісім прифронтових областей, серед яких Харківська, Сумська, Чернігівська та Херсонська, отримують 100% покриття витрат, решта регіонів додає 10% з місцевого бюджету. У проєкті держбюджету на 2027 рік уже закладено аналогічну субвенцію на 1,5 мільярда гривень, що сигналізує про довгостроковість механізму.
Програма вигідна й самим громадам. Викуплений будинок стає комунальною власністю і залишається на балансі навіть після завершення договору. Нові мешканці — це діти для місцевої школи та робочі руки для бізнесу й агросектору. У деяких невеликих громадах Вінниччини, Хмельниччини та Одещини переселенці вже становлять 25-30% населення. Для сіл, де школа балансує на межі закриття, кілька нових родин можуть вирішити, чи буде там перший дзвоник наступного вересня. Вимога купувати лише житло без потреби капітального ремонту змушує громади інвентаризувати житловий фонд, повертаючи до життя порожні будинки.
Соціальний фільтр програми чіткий: пріоритет отримують багатодітні родини, люди з інвалідністю, літні переселенці й діти-сироти. Водночас програма відсікає тих, хто має безпечне житло, уже отримав компенсацію чи житловий ваучер, або за останні пів року купив авто молодше п'яти років.
Попри переваги, програма має слабкі місця. Найпомітніше — темпи залучення громад. На сьогодні є орієнтовно 50 заявок, тоді як потенційних учасників — сотні. Причини різні: від нестачі роз'яснювальної роботи до складності процедури викупу. Для маленької громади з двома-трьома працівниками у відділі це означає оцінку будинку, перевірку документів на землю, реєстрацію права власності, відбір родини — і все це без додаткових людей. Масштаб поки далекий від заявленої тисячі будинків на рік.
Невирішеним залишається питання, хто платитиме за ремонт даху, заміну котла чи аварійні ситуації через два-три роки. Програма чітко пояснює, як купити будинок, але не відповідає на це питання. Комунальна власність означає, що ці витрати ляжуть на той самий місцевий бюджет, який щойно витратив до півмільйона на покупку. Громада, яка сьогодні купила десять будинків, завтра може отримати десять проблем.
Окрема проблема — робота та інфраструктура. Переселити родину в село, де немає ні роботи, ні школи в пішій доступності, ні лікаря, — це радше географічне переміщення проблеми, ніж її розв'язання. Програма вимагає, щоб щонайменше один працездатний член родини мав роботу або іншу економічну активність упродовж усього строку користування житлом. Вимога правильна, але якщо в радіусі двадцяти кілометрів роботи немає, а автобус до райцентру ходить двічі на день, ця умова перетворюється на пастку. Родина ризикує втратити будинок через те, чого фізично не могла виконати.
Попри ці виклики, «Будиночок в селі» залишається прагматичним інструментом, який уже дає перші результати. Закладена на 2027 рік субвенція дає час виправити слабкі місця, але підвищує ставки: якщо громади не почнуть активніше долучатися, під питанням опиниться здатність держави реалізувати ідею в заявлених обсягах.