Експериментальний проєкт «Будиночок в селі» пропонує переселенцям безоплатне проживання у сільських будинках вартістю до 500 тисяч гривень. Громада купує придатне для життя помешкання, передає його родині ВПО у користування, а люди сплачують лише комунальні послуги. Така формула має швидко й без бюрократичних затримок закрити частину житлового питання внутрішньо переміщених осіб.
За словами голови Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олени Шуляк, головна перевага програми — конкретність і вимірюваність. Замість чергової довгострокової стратегії уряд запропонував простий механізм, який уже дає перші результати. На Сумщині станом на кінець серпня громади відібрали 25 будинків і отримали 17 заяв від переселенців. На Буковині на початок вересня було 10 заяв від родин ВПО і 7 будинків, готових до передачі. Цифри поки невеликі, але за ними стоять реальні адреси, а не паперові плани.
Фінансова модель програми передбачає субвенцію на 1,5 мільярда гривень, з яких 500 мільйонів виділено саме на сільське житло. Це приблизно тисяча будинків. Розподіл коштів між регіонами враховує кількість зареєстрованих ВПО (70%) та наявну базу тимчасового житла (30%). Вісім прифронтових областей, серед яких Харківська, Сумська, Чернігівська та Херсонська, отримують 100% покриття витрат, решта регіонів додає 10% з місцевого бюджету. У проєкті держбюджету на 2027 рік уже закладено аналогічну субвенцію, що сигналізує про довгостроковість механізму.
Програма вигідна не лише переселенцям, а й громадам. Викуплений будинок стає комунальною власністю і залишається на балансі навіть після завершення договору. Нові мешканці — це діти для місцевої школи та робочі руки для бізнесу й агросектору. У деяких невеликих громадах Вінниччини, Хмельниччини та Одещини переселенці вже становлять 25–30% населення. Для сіл, де школа балансує на межі закриття, кілька нових родин можуть вирішити, чи буде там перший дзвоник наступного вересня. Вимога купувати лише житло без капітального ремонту змушує громади інвентаризувати житловий фонд, повертаючи до життя порожні будинки.
Соціальний фільтр програми чіткий: пріоритет отримують багатодітні родини, люди з інвалідністю, літні переселенці та діти-сироти. Водночас програма відсікає тих, хто має безпечне житло, вже отримав компенсацію чи житловий ваучер, або за останні пів року придбав авто молодше п’яти років. Такий підхід спрямовує обмежений ресурс тим, кому справді немає куди йти.
Попри переваги, програма має слабкі місця. Найпомітніше — низькі темпи залучення громад. На сьогодні є орієнтовно 50 заявок, тоді як потенційних учасників — сотні. Причини різні: від нестачі роз’яснювальної роботи до складності процедури викупу. Для маленької громади з двома-трьома працівниками у відділі це означає оцінку будинку, перевірку документів на землю, реєстрацію права власності та відбір родини — і все це без додаткових людей. Масштаб поки далекий від заявленої тисячі будинків на рік.
Ще одне відкрите питання — хто платитиме за утримання будинку через три роки. Програма пояснює, як купити житло, але не відповідає, хто фінансуватиме ремонт даху, заміну котла чи аварійні ситуації. Сільський будинок за пів мільйона гривень часто збудований кілька десятиліть тому. Комунальна власність означає, що ці витрати ляжуть на місцевий бюджет, який щойно витратив до півмільйона на покупку. Громада, яка сьогодні купила десять будинків, завтра може отримати десять проблем.
Окремо стоїть проблема роботи та інфраструктури. Переселити родину в село, де немає ні роботи, ні школи в пішій доступності, ні лікаря, — це радше географічне переміщення проблеми, ніж її розв’язання. Програма вимагає, щоб щонайменше один працездатний член родини мав роботу або іншу економічну активність упродовж усього строку користування житлом. Вимога правильна, адже житло має бути стартом, а не утриманням. Але якщо в радіусі двадцяти кілометрів роботи немає, а автобус до райцентру ходить двічі на день, ця умова перетворюється на пастку. Родина ризикує втратити будинок через те, чого фізично не могла виконати.
Порядок реалізації програми поки не враховує цих ризиків. На думку Олени Шуляк, закладена на 2027 рік субвенція дає час виправити слабкі місця, але й підвищує ставки. Якщо громади не почнуть активніше долучатися, під питанням опиниться не сама ідея, а здатність держави реалізувати її в заявлених обсягах. Наразі програма демонструє прагматичний підхід до житлового питання переселенців, але потребує доопрацювання в частині утримання житла, зайнятості та інфраструктури сіл.