Європейські служби безпеки дедалі частіше стикаються з явищем, яке погано вкладається у старі схеми екстремізму. У мережах на кшталт 764 насильство може бути не засобом для політичної мети, а самою метою — способом розважитися, отримати статус і довести групі, що людина здатна перейти ще одну моральну межу.
Координатор ЄС із боротьби з тероризмом Бартян Вегтер називає це нігілістичним насильницьким екстремізмом. Під час спільної роботи правоохоронців дев’яти європейських країн виявили близько 4 340 інтернет-адрес, пов’язаних з екосистемою The COM. Однією з найпомітніших її частин стала мережа 764. Hochland окремо розбирає, як у цьому середовищі мізантропія поєднується з жорстокістю та запозиченою окультно-екстремістською символікою. Anti-Defamation League описує ідейне ядро 764 як суміш нігілізму та мізантропії, а серед впливів називає сатаністсько-неонацистський Order of Nine Angles.
Тут необхідна точність: не кожен учасник 764 є переконаним сатаністом чи неонацистом. Для частини молодих людей заборонена символіка — це спосіб шокувати, виглядати «страшнішим» за інших і підвищити свій статус усередині групи. Але ця обставина не робить середовище безпечним. Навпаки, коли доктрина поступається місцем змаганню в жорстокості, наступний крок може визначатися не переконанням, а бажанням вразити аудиторію.
Саме мізантропія тут є ключем. Презирство до людини прибирає внутрішній бар’єр перед приниженням, шантажем і болем. Якщо інший перестає сприйматися як особистість, його легше перетворити на матеріал для відео, доказ «відданості» групі або об’єкт контролю. Так цифрова поза може перейти у цілком реальну шкоду.
Це вже видно в кримінальних справах у США та ПАР. ФБР повідомило про перше в США федеральне провадження щодо неповнолітнього, пов’язане з 764. У Південній Африці 16-річного підлітка обвинувачують у низці тяжких діянь, а суд направив його на психіатричне спостереження. В обох випадках мова йде не про символи як такі, а про експлуатацію, погрози, грумінг та інші форми шкоди.
Мізантропія, окультна романтизація насильства й сатаністська естетика, коли вони стають виправданням жорстокості, несуть зло не як абстрактна філософська суперечка, а через дуже конкретні наслідки для людей. Середовище, яке вчить бачити в чужому болю розвагу, руйнує і жертву, і самого учасника. Від таких спільнот варто триматися подалі, особливо підліткам, для яких приналежність і статус можуть здаватися важливішими за ризик.
Найскладніше завдання для батьків, шкіл і платформ — помітити небезпеку до того, як вона стане кримінальною справою. Тривожним сигналом є не лише конкретний символ, а зміна ставлення до насильства: коли приниження людей стає жартом, самопошкодження — доказом лояльності, а жорстокість — способом заробити повагу. Саме цей перехід Європа тепер намагається навчитися розпізнавати раніше.