Екстремальні посухи та рекордно низький рівень води в річках Європи влітку 2026 року змусили атомні електростанції у Франції, Швейцарії, Угорщині, Румунії та Болгарії скорочувати виробництво електроенергії. Частину енергоблоків перевели на знижену потужність, а окремі реактори повністю зупинили. Це поставило під сумнів уявлення про атомну генерацію як про безумовно надійне джерело енергії в умовах зміни клімату.
Проблема пов’язана з особливістю роботи АЕС. Реактор виробляє не лише електроенергію, а й величезну кількість тепла, близько двох третин якого необхідно постійно відводити у навколишнє середовище. За даними Інституту ядерної енергетики, один реактор може потребувати від 1 514 до 2 725 літрів води на МВт·год, тобто сотні мільярдів літрів протягом року. Тому вода є одним із ключових ресурсів для роботи станції.
Найбільш показовим є досвід Угорщини. Єдина атомна електростанція країни «Пакш» у серпні готувалася до зниження потужності енергоблоків через несприятливі умови для охолодження. За 44 роки експлуатації станції такі критичні умови виникли вперше. Після короткочасного підвищення рівня води повну зупинку вдалося відкласти, але влада Угорщини вирішила збудувати дамбу на Дунаї. Для країни це особливо чутливе питання, адже атомна генерація забезпечує 42% її електроенергії. Втручання у водний режим Дунаю може мати наслідки і для країн нижче за течією.
На румунській АЕС «Чорнавода» через низький рівень води вже зупиняли два енергоблоки. Щоб збільшити приплив води до станції, румунська влада навіть вдалася до контрольованих вибухів у рукаві Дунаю. Через обміління річки вперше за 52 роки була змушена скоротити виробництво електроенергії й болгарська АЕС «Козлодуй».
Кліматичні ризики для АЕС пов’язані не лише з дефіцитом води, а й з підвищенням її температури. Технологічні регламенти обмежують скидання зворотних вод станціями, якщо воно призводить до значного підвищення температури водойми. Коли вода в річці стає надто теплою, вона втрачає здатність достатньо ефективно відводити тепло від енергоблока. У результаті навіть за достатнього рівня води оператор може бути змушений знизити потужність або тимчасово зупинити реактор. На початку червня через високу температуру води у річці Ааре у Швейцарії була зупинена робота АЕС «Бецнау».
Для України ця тема має особливе значення. До повномасштабного вторгнення атомна генерація забезпечувала понад половину виробництва електроенергії країни. Після початку військових дій її роль в енергосистемі стала ще важливішою, оскільки частина теплової та гідрогенерації була пошкоджена або окупована. У окремі періоди АЕС забезпечували понад 60% виробництва електроенергії. При цьому держава декларує намір збільшувати частку атомної генерації ще більше, зокрема завдяки будівництву нових енергоблоків.
Усі чотири діючі українські АЕС належать одному оператору – АТ НАЕК «Енергоатом», але працюють у різних річкових басейнах і мають різну залежність від водних ресурсів. Особливо чутливою до кліматичних змін є Південноукраїнська АЕС, розташована у басейні Південного Бугу. Кліматичні прогнози для неї вже зараз передбачають зростання ризиків маловоддя, триваліших літніх меженей та підвищення температури води.
Водозабезпечення Південноукраїнського енергетичного комплексу – це питання не лише стабільної роботи АЕС. Воно також пов’язане із санітарним станом водних ресурсів, якими користуються споживачі Миколаївської області. Одним із пов’язаних із цим питань залишається підвищення рівня Олександрівського водосховища в межах завершення будівництва Ташлицької гідроакумулювальної електростанції. Збільшення об’єму водосховища має посилити водний ресурс усього енергетичного комплексу, до якого входять ПАЕС, Ташлицька ГАЕС та Олександрівська ГЕС.
Перед будівництвом нових енергоблоків необхідно оцінювати не лише їхню економічну та енергетичну ефективність, а й гарантовану доступність водних ресурсів протягом усього строку експлуатації. Європейський досвід свідчить, що кліматичні зміни вже сьогодні впливають на роботу атомної генерації, і цей фактор не можна ігнорувати під час планування розвитку енергосистеми.