Україна має домагатися повного закриття європейського ринку для російської металопродукції, оскільки Росія посилює удари по українських металургійних підприємствах, водночас продовжуючи власні постачання до Євросоюзу. Така ситуація створює для російської металургії додаткову конкурентну перевагу та потребує жорсткішої санкційної політики з боку України і партнерів.
За останній місяць російські ракети вдарили щонайменше по чотирьох українських підприємствах — «Запоріжсталі», «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Каметсталі» та Дніпровському металургійному заводу. Є загиблі та поранені, частина виробництв зупинена. На «АрселорМіттал Кривий Ріг» пошкоджено ключові виробничі об’єкти, через що частину процесів довелося призупинити. «Запоріжсталь» і «Каметсталь» після атак повністю зупинили виробництво.
Для української металургії це чергова хвиля втрат після окупації частини підприємств Донбасу у 2014 році, знищення та захоплення великих активів у Маріуполі, Авдіївці та інших містах у 2022 році, а також втрати Покровської вугільної групи у 2024–2025 роках. Попри це, галузь змогла частково відновити виробництво, перебудувати логістику та адаптуватися до дефіциту електроенергії. Однак нова серія ударів зупиняє роботу підприємств, що означає втрату робочих місць, податкових надходжень та експортної виручки.
Окремою проблемою залишається нерівна конкуренція на зовнішніх ринках. Поки українські заводи витрачають кошти на відновлення та працюють в умовах воєнних ризиків, окремі російські металургійні компанії продовжують постачання до Євросоюзу. Попри санкції та обмеження, російські компанії НЛМК, «Євраз» та інші зберігають доступ до європейського ринку. Лише у 2026 році Росія має можливість поставити до ЄС близько 3 млн тонн слябів у межах чинних винятків та перехідних періодів.
Водночас українська металургія стикається з додатковими обмеженнями — дією CBAM та новими імпортними квотами ЄС, які скоротили можливості експорту української сталі. Експерти наголошують: у таких умовах Україна має домагатися повного закриття для російської металопродукції тих ринків, які досі залишаються доступними. Головний аргумент — російські атаки зменшують українське виробництво та створюють додатковий простір для російських конкурентів. У результаті Україна втрачає виробництво, експорт і податки, тоді як російські компанії отримують можливість збільшувати частку на зовнішніх ринках.
Гірничо-металургійний комплекс залишається одним із ключових секторів української економіки, забезпечуючи валютну виручку, зайнятість, податкові надходження, а також вантажну базу для залізниці та портів. Тому атаки на металургійні підприємства пропонується розглядати не лише як удари по окремих виробництвах, а як системний тиск на економічну основу України. Українська сторона має посилювати аргументацію перед ЄС: країна-агресор не повинна отримувати конкурентну перевагу від знищення промисловості держави, проти якої веде війну.
Раніше видання Kyiv Independent з’ясувало, що Бельгія досі активно імпортує російські сталеві напівфабрикати. Власник НЛМК, олігарх і близький соратник путіна Володимир Лісін, який перебуває під санкціями України, Канади та Австралії, залишається поза санкційними списками ЄС. Зараз РФ забезпечує 58% імпорту сталевих слябів до Євросоюзу. Третина цих поставок йде саме до Бельгії, де два заводи Лісіна продовжують працювати фактично у передмісті Брюсселя. Ситуація виглядає парадоксально: Європа декларує економічний тиск на Кремль, але залишає лазівки, які дозволяють російським олігархам заробляти мільярди навіть під час війни.
Через постійні російські обстріли українська металургія опинилася на межі системної зупинки — під загрозою вже 72% виробництва сталі.