Російські вибори на тимчасово окупованих територіях України у 2026 році створюють для Києва нові виклики, які потребують перегляду попередньої стратегії. Якщо у 2022 та 2023 роках декларація про невизнання цих виборів була виправданою і слугувала сигналом громадянам, що окупація є тимчасовим явищем, то тепер ситуація змінилася. На порядку денному з’явилося поняття «мир по лінії зіткнення», що ставить питання про те, як Україна має реагувати на спроби Росії легітимізувати свою присутність на захоплених територіях.
Експерти наголошують, що проведення виборів є частиною ширшої стратегії Кремля, спрямованої на інтеграцію окупованих регіонів у російське політико-правове поле. Це не лише формальний крок, а інструмент створення нових реалій, які можуть ускладнити майбутні переговори щодо деокупації. В умовах, коли міжнародна спільнота обговорює можливі сценарії завершення війни, включно з фіксацією лінії розмежування, вибори стають додатковим аргументом для Росії у спробі представити окуповані території як невід’ємну частину своєї держави.
Паралельно з виборчими процесами триває системна політика, спрямована на викорінення української ідентичності на тимчасово окупованих територіях. Рада Європи у своїх висновках зазначає, що Росія проводить політику, яка включає примусову русифікацію, нав’язування громадянства РФ та депортацію дітей. Ці дії супроводжуються структурним насильством і грубими порушеннями основоположних прав людини, що посилює гуманітарну кризу в регіоні.
Окрему тривогу викликає доля українських дітей, яких вивозять до Росії під різними приводами. За даними Служби зовнішньої розвідки України, цього літа вихованців одного з дитячих будинків на окупованій Донеччині вивезли нібито на оздоровлення, однак щонайменше двох дітей не повернули. Їх передали під опіку та перевезли до Московської області. Така схема, за інформацією розвідки, є відпрацьованою: дітей вивозять під приводом відпочинку, реабілітації або участі в культурно-освітніх заходах, а потім частину з них залишають у Росії.
До організації таких поїздок залучені окупаційні адміністрації, російські органи опіки та організатори виїздів. Після прибуття до Росії діти потрапляють під контроль місцевих органів влади, які визначають їхнє подальше місце проживання та правовий статус. У СЗРУ наголошують, що йдеться не про поодинокі випадки, а про сформовану систему експлуатації українських дітей, яка має державний і кримінальний виміри. До державного виміру відносять залучення дітей до праці на підприємствах оборонної промисловості та можливе вербування спецслужбами, до кримінального — торгівлю людьми, сексуальну експлуатацію та незаконну трансплантацію органів.
Український омбудсмен Дмитро Лубінець раніше заявляв, що Росія використовує школи на окупованих територіях для ідеологічної обробки дітей. З 1 вересня 2026 року для учнів 5–7 класів там запровадили обов’язковий курс «Історія нашого краю. Донбас і Новоросія», який, за його словами, має нав’язувати російські імперські міфи. Це доповнює загальну картину системних порушень прав людини, які фіксують міжнародні організації.
Таким чином, вибори на окупованих територіях є лише одним із елементів ширшої стратегії Росії, спрямованої на закріплення контролю та зміну демографічної та ідентичної ситуації. Для України це означає необхідність пошуку нових підходів, які б унеможливили визнання цих дій і зберегли перспективу деокупації.