Бішкек цього тижня став центром уваги міжнародної дипломатії: там відбувся саміт Шанхайської організації співпраці (ШОС), на який з’їхалися лідери держав, що разом представляють значну частину населення планети. Серед гостей — президент Росії Володимир Путін, голова Китаю Сі Цзіньпін, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді та президент Ірану Масуд Пезешкіан. Помітною особливістю зустрічі стала відсутність представників західних країн.
ШОС, яка тривалий час залишалася маловідомою структурою, сьогодні перетворюється на ключовий форум для держав, що прагнуть зменшити домінування Заходу у світових справах. Зібрання у Киргизстані демонструє, як організація розширює свій вплив і стає дедалі помітнішим елементом нової геополітичної конфігурації, де Китай намагається утримувати ініціативу.
Прибуття лідерів до аеропорту Бішкека супроводжувалося посиленими заходами безпеки, а сама зустріч відбувалася на тлі активних дискусій про регіональну співпрацю та безпеку. Порядок денний саміту охоплював широке коло питань — від економічної взаємодії до координації позицій з міжнародних питань, що викликає занепокоєння у західних столицях.
Експерти звертають увагу, що зростання ролі ШОС відображає глибші зміни у світовому балансі сил. Організація, створена на початку 2000-х років як регіональне об’єднання для вирішення прикордонних питань, поступово перетворилася на майданчик, де обговорюються глобальні виклики. Для Китаю ШОС є одним з інструментів просування власного бачення багатополярного світу, у якому західні інституції не відіграють визначальної ролі.
Присутність на саміті лідерів Росії та Ірану, які перебувають під міжнародними санкціями, додатково підкреслює характер організації як альтернативного дипломатичного простору. Водночас участь Індії, яка традиційно підтримує зв’язки із Заходом, свідчить про прагнення багатьох країн Азії зберігати багатовекторну зовнішню політику та уникати жорсткого приєднання до одного з блоків.
Саміт у Бішкеку відбувається на тлі спроб Росії представити себе як силу, що виступає за мирне врегулювання конфліктів, тоді як Індія порушує питання, пов’язані з Україною. Ці розбіжності в межах організації демонструють, що ШОС не є монолітним об’єднанням, а радше платформою для діалогу між державами з різними, іноді протилежними інтересами.
Спостерігачі зазначають, що подальший розвиток ШОС залежатиме від здатності її учасників узгоджувати позиції з ключових міжнародних питань. Попри відсутність Заходу за столом переговорів, рішення, ухвалені в Бішкеку, можуть мати наслідки для глобальної політики, адже йдеться про держави, які контролюють значну частину світових енергоресурсів, торговельних шляхів та ядерних арсеналів.