Інтернет уже давно лякає не тільки витоками даних, шахрайством чи стеженням. Новий психологічний хорор Touch Grass бере за основу інший страх: а що, коли мережа продовжить жити без нас, наповнюючись ботами, синтетичними персонажами та цифровими двійниками людей?
Проєкт заявлений як нова робота продюсера, пов’язаного з Backrooms. Ім’я продюсера в доступному описі не назване, однак сама прив’язка важлива для тону історії. Backrooms, який вийшов у США 29 травня 2026 року, виріс із мережевого міфу про нескінченні порожні простори й перетворив інтернет-фольклор на повнометражний хорор. Його поставив Kane Parsons, а серед продюсерів фільму були James Wan, Shawn Levy, Dan Cohen, Dan Levine, Chris Ferguson та інші.
Touch Grass рухається в інший бік. У центрі сюжету — дівчина, яка працює на загадкову корпорацію, що створює ІІ-особистості. Вона знаходить прихований світ під звичним інтернетом — The Feed. Там боти, вигадані персонажі та цифрові сліди реальних людей не просто накопичуються як дані. Вони перетворюються на копії, сформовані з найбільш приватних бажань своїх прототипів.
Саме тут історія перетинається з «теорією мертвого інтернету». Це конспірологічна ідея, яка набула популярності задовго до нинішнього буму генеративного ШІ. Її прихильники припускають, що значна частина контенту й активності в мережі створюється автоматизованими системами, а справжніх людей у цифровому просторі менше, ніж здається. Для Touch Grass важлива не буквальна правдивість цієї теорії, а відчуття, яке вона породжує: сумнів, чи стоїть за аватаром, коментарем або профілем жива людина.
У 2026 році ця тривога звучить інакше, ніж кілька років тому. Генеративні моделі вже можуть створювати тексти, голоси, зображення та персонажів, а користувачі дедалі частіше спілкуються з системами, які імітують індивідуальність. Хорор лише робить наступний художній крок — уявляє місце, де така імітація перестає бути сервісом і стає окремим шаром реальності.
Назва теж працює на контрасті. Англійське touch grass — інтернет-вислів, яким радять відірватися від екрана й повернутися до звичайного життя. Merriam-Webster описує його саме як повернення до реальних занять на противагу онлайн-взаємодіям і фіксує раннє вживання вислову ще у 2016 році.
У фільмі ця побутова насмішка стає майже погрозою. Якщо The Feed здатний зібрати цифровий відбиток людини й побудувати з нього бажану копію, то межа між «вийти з інтернету» та справді повернутися до себе вже не очевидна. Найцікавішим питанням стає не те, чи можуть боти прикинутися людьми, а те, чи людина зможе відрізнити себе від версії, яку мережа створила спеціально для неї.
У доступному синопсисі поки немає імен режисера, акторів або дати релізу. Тому головною обіцянкою Touch Grass залишається сама концепція: хорор про інтернет, який не просто заповнився штучними голосами, а навчився робити з наших бажань нових мешканців мережі.