У Росії перед виборами до Державної думи змінився не лише зміст кампанії, а й сам ритм появ Володимира Путіна. Президент, який у різні роки міг надовго зникати з відкритого публічного графіка, тепер регулярно з’являється на партійних і регіональних заходах.
Пладром у своєму ексклюзивному дослідженні нагадує про один із найвідоміших епізодів: у березні 2015 року Путін близько десяти днів не з’являвся на перевірюваних публічних подіях. Тоді Кремль заперечував проблеми зі здоров’ям, а відсутність породила безліч чуток.
Цього літа картина протилежна. Вибори до Держдуми призначені на 20 вересня. 28 червня Путін особисто виступив на XXIII з’їзді «Єдиної Росії», який запускав федеральну кампанію. Наприкінці липня президент приїхав до Іркутська на авіазавод, а на початку серпня — до Красноярська.
Такі поїздки мають чіткий політичний сенс. У передвиборчому брендбуці «Єдиної Росії», опис якого став публічним, одним із головних гасел є «Єдина Росія — команда президента». Партія не відділяє себе від Путіна, навпаки — пропонує виборцеві голосувати за продовження тієї самої вертикалі.
У цій конструкції президентська видимість стає ресурсом. Коли Путін з’являється на заводі, кампанія отримує сюжет про промисловість. Коли він виходить до молоді, з’являється картинка майбутнього. Коли зустрічається з губернатором, регіон бачить пряму лінію до федерального центру.
Проблема Кремля полягає в тому, що за телевізійною картинкою залишається складніший фон. У березні діяльність Путіна схвалювали 80% опитаних Левада-Центром, але це на сім пунктів менше, ніж у вересні 2025 року. У червні індекс споживчих настроїв упав до 94 пунктів. 35% респондентів говорили, що їхнє матеріальне становище погіршилося.
Ці цифри не означають, що «Єдина Росія» готується до поразки. Російська виборча система залишається контрольованою, а можливості опозиції скорочуються. 10 серпня Верховний суд виключив із виборів «Яблоко», яке публічно виступало проти війни.
Але навіть у такій системі владі важливий не лише формальний розподіл мандатів. Значення мають явка, частка голосів у конкретних областях, відсутність аномально слабких регіонів і загальне враження, що суспільство підтримує курс без примусу.
Саме тому тезу про «страх Путіна» краще відділяти від фактів. Ніхто не може достовірно встановити його особисті емоції. Натомість дії політичної системи видно: президентський образ використовується значно активніше, ніж у спокійні періоди, а паузи в публічній присутності перед виборами стають небажаними.
До 20 вересня Кремль має ще кілька тижнів, щоб показувати Путіна в регіонах, на підприємствах і поруч із партійними кандидатами. Якщо ця серія продовжиться, кампанія остаточно перетвориться на плебісцит не стільки про депутатів, скільки про збереження персонального центру російської влади.