Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц та високопосадовці кількох країн Європейського Союзу зібралися в північнофінському місті Рованіемі, що лежить за Полярним колом, щоб узгодити спільну арктичну стратегію. Мета зустрічі — забезпечити європейські інтереси в регіоні, який через кліматичні зміни стрімко набуває нового геополітичного та економічного значення. На порядку денному — нові судноплавні маршрути, неосвоєні родовища корисних копалин і безпекові загрози, пов’язані з військовою активністю Росії та Китаю.
Для Мерца ця поїздка стала першою закордонною після літньої перерви, яку він розпочав із критикованих кадрових перестановок. Водночас вона відбувається на тлі внутрішньополітичної кризи: поразка ХДС на виборах у Саксонії-Ангальт різко посилила тиск на канцлера з боку власної партії. Попереду — вибори до ландтагів у Мекленбурзі-Передній Померанії та Берліні, які також вплинуть на його політичне майбутнє. Попри це, поїздка на арктичний саміт мала на меті продемонструвати партнерам по ЄС і НАТО, що Німеччина готова активно діяти в цьому регіоні, насамперед із безпекових міркувань.
Експерт із Північної Європи та безпеки Тобіас Етцольд наголошує, що Арктику вже не можна відокремлювати від Європи та Балтійського моря. Саме тому на саміт запрошені й керівники країн Балтії, аби поділитися досвідом. Серед очікуваних учасників — прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен, яка стикається з територіальними претензіями президента США Дональда Трампа на Гренландію. Трамп стверджує, що Данія не здатна захистити цей величезний арктичний острів від Росії та Китаю. Гренландія, яка має широку автономію, але належить Данії, цікава як із військово-стратегічної точки зору, так і через імовірні поклади корисних копалин.
Хоча Гренландія не входить до ЄС, голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн під час нещодавнього візиту на острів оголосила про тіснішу співпрацю та інвестиційний пакет на 200 мільйонів євро. Кошти планують спрямувати, зокрема, на інфраструктуру, необхідну для видобутку цінних ресурсів. До арктичних полярних держав, крім Данії з Гренландією, належать Норвегія зі Шпіцбергеном, Росія, США та Канада. До Арктичної ради, заснованої 1996 року для охорони довкілля, також входять Ісландія, Швеція та Фінляндія.
Господар саміту Фінляндія прагне наголосити, що Арктика є невід’ємною складовою європейської безпеки, а не лише об’єктом наукового чи економічного інтересу. Прикладом загроз вважають виявлену Норвегією та Великою Британією активність російських підводних човнів на Крайній Півночі навесні. За даними кіл НАТО, ймовірно, що поблизу Шпіцбергена ці субмарини випробовували новітню технологію майже безслідної диверсії проти підводних кабелів.
Результати саміту Єврокомісія використає для розробки нової арктичної стратегії. Фінляндія наполягає на включенні до неї конкретного проєкту з розвитку європейських криголамних спроможностей. Без криголамів, на думку фінів, неможливо надійно забезпечити постачання, торгівлю та військову присутність у більшій частині регіону, навіть попри зменшення морського льоду. Урсула фон дер Ляєн уже пропонувала спрямувати збільшені європейські оборонні видатки на створення «європейського криголамного флоту», а Комісія працює над ширшим пакетом безпеки для Арктики. Однак конкретної програми закупівель чи визначеної кількості нових суден наразі немає.
Ансельм Кюстерс із Центру європейської політики зауважує, що, обговорюючи Арктику в Рованіемі, лідери ЄС мали б звернути увагу на верфі Гельсінкі. На його думку, європейський суверенітет вирішується не лише в дорогих фабриках чипів чи ШІ-гігантах, а й у непомітних спроможностях, заміна яких зайняла б роки. Фінляндія тут має особливу компетенцію: місцеві компанії спроєктували близько 80 відсотків криголамів у світі та побудували приблизно 60 відсотків із них.
У делегації верховної представниці ЄС із закордонних справ Каї Каллас наголошують, що безпека Арктики є європейською безпекою, і Європа має діяти відповідно. Зміна клімату залишається ключовим викликом і центральним елементом нової арктичної політики ЄС. Водночас Європа мусить зважати на жорсткішу безпекову реальність, у якій Росія дедалі більше мілітаризує Арктику, а Китай розширює свою присутність та амбіції.