Хейлі Кійоко, відома музикантка й режисерка, нарешті представила свій перший повнометражний фільм «Girls Like Girls». Стрічка, що є екранізацією однойменного роману та музичного відео, вийшла в британський прокат 2 жовтня. Шлях до цього релізу зайняв у Кійоко одинадцять років, упродовж яких вона наполегливо переконувала індустрію, що історії квір-людей заслуговують на великий екран.
«Це був одинадцятирічний шлях труднощів, щоб переконати світ, що наші історії важливі», — розповіла режисерка в інтерв’ю. Фільм «Girls Like Girls» — це ностальгічна драма дорослішання, дія якої відбувається у 2006 році. Вона розповідає про стосунки між підліткою Колею (Майя да Коста), яка переживає втрату матері, та Сонею (Майра Моллой), яка бореться зі своєю сексуальністю. Після смерті матері Колея переїздить до Орегону, де живе з батьком, якого грає Зак Брафф. У маленькому містечку вона знаходить розраду в товаристві впевненої Соні, але їхні стосунки ускладнюються через токсичний зв’язок Соні з Трентоном (Левон Гоук).
Історія «Girls Like Girls» має довгу історію. Спочатку це був музичний кліп на однойменний сингл Кійоко, який вийшов у 2015 році. У ньому звучить фраза: «Дівчата люблять дівчат, як хлопці люблять хлопців, нічого нового». Кліп став вірусним, і фанати почали запитувати, чи не буде повнометражного фільму. «Ідея, що це може стати фільмом, належала фанатам», — згадує Кійоко. Вона побачила скріншоти в Tumblr, де люди питали: «Що це за фільм?» — і це надихнуло її спробувати себе в режисурі.
З 2015 року Кійоко зняла або співрежисувала ще дванадцять своїх музичних відео, зокрема «For The Girls» (2020) — квір-пародію на шоу «The Bachelorette». Однак отримати зелене світло для повнометражного фільму виявилося надзвичайно складно. Тоді вона вирішила перетворити історію на роман для молоді, який вийшов у 2023 році. Книга мала продемонструвати попит на романтичну історію за участю двох молодих жінок, причому обидві — кольорові. Кійоко особисто підібрала Майю да Косту, канадську акторку з португальським і в’єтнамським корінням, на роль Колеї, а потім запросила тайсько-американку Майру Моллой на роль Соні. «Знати, що я змогла взяти когось, як Майя, яка справді відповідала всім вимогам репрезентації для Колеї, — це було зціленням для мене самої», — каже режисерка.
Під час численних пітчингів Кійоко стикалася з нерозумінням. Одного разу її запитали: «Чому б батько Колеї був приймаючим? Чому ми показуємо, що батько приймає сексуальність доньки, коли не в усіх так?» Вона відповіла: «Хіба розлучені люди не дивляться фільми про щасливі шлюби? Сенс кіно — це ескапізм і відчуття комфорту». Інші зауваження були не менш зневажливими: «Навіщо нам такий фільм? Ми вже це пережили. Усі ж геї тепер». Кійоко наголошує, що для сапфічних людей репрезентація все ще значно менша. «Я не можу згадати й десяти фільмів, де я могла купити квиток і побачити себе на екрані, особливо як жінка кольору», — каже вона.
Попри труднощі, у 2024 році незалежна компанія Focus Features взялася за виробництво та дистрибуцію фільму на «найвищому рівні». Кійоко пишається, що «Girls Like Girls» тепер показують у кінотеатрах Великої Британії, а згодом стрічка з’явиться на стримінговій платформі. Для режисерки це не просто дебют, а перемога над системою, яка роками не вірила в історії про квір-кохання з надією.