Економічний ефект української міграції в Європі змінювався у часі. У 2022 році головними статтями були житло, соціальна допомога, медицина, школи й організація прийому. Уже через кілька років у частині країн на перший план вийшли інші потоки: зарплати, податки, соціальні внески, ПДВ, споживання та додана вартість бізнесу.
Механізм добре видно на прикладі Польщі. Тимчасовий захист дав українцям швидкий доступ до легальної роботи. Компанії отримали працівників у момент дефіциту кадрів, а домогосподарства — дохід, який перетворився на попит усередині польської економіки. Deloitte, аналізуючи цей ефект для UNHCR, оцінив внесок українських біженців у ВВП Польщі 2024 року в 2,7%.
Це важливо правильно читати. Показник не означає, що біженці заплатили податків на 2,7% ВВП. Модель оцінює, наскільки меншим був би польський випуск без їхньої праці та споживання. Вона враховує прямі зарплати й податки, соціальні та медичні внески, ПДВ і акцизи, а також доходи компаній, які зросли завдяки новим працівникам і покупцям.
Рівень зайнятості українських біженців працездатного віку у Польщі досяг 69%. Для порівняння, серед громадян Польщі він становив 75%. При цьому масового витіснення місцевих працівників не сталося: зайнятість поляків зростала, безробіття знижувалося, а реальні зарплати не просіли через появу нової робочої сили. Адаптація пішла через збільшення загальної кількості зайнятих і кращий розподіл праці всередині компаній.
Чехія демонструє ще пряміший фіскальний результат. Міністерство праці країни підраховує модельні доходи бюджету від податків, внесків і споживання людей із тимчасовим захистом та зіставляє їх із реальними витратами на підтримку. У 2024 році цей баланс уперше став позитивним — плюс 9,7 млрд крон. За перші три квартали 2025 року профіцит зріс до 11,7 млрд крон.
Німеччина перебуває на іншій стадії. Там рівень зайнятості українців нижчий, ніж у Польщі чи частині країн Балтії, а витрати на інтеграцію значні. Проте кількість працюючих швидко зростає: у грудні 2025 року роботу мали 372,9 тис. громадян України, з них 320,6 тис. працювали зі сплатою обов’язкових соціальних внесків. Від початку повномасштабної війни приріст зайнятості українців перевищив 307 тис. осіб.
Загальноєвропейські оцінки потребують обережності. IMF показує, що міграція загалом підтримала ринок праці ЄС: приблизно дві третини робочих місць, створених у 2019–2023 роках, зайняли громадяни країн поза Союзом. Українці були важливою частиною цієї хвилі, але не єдиною. Модель фонду показує, що приріст робочої сили еврозони на 0,3–1,1% може підвищити потенційний ВВП до 2030 року на 0,2–0,7%.
Водночас початкові витрати нікуди не зникають. IMF оцінював їх для ЄС у перший рік приблизно в 30–37 млрд євро. Для країн із найбільшою часткою біженців це було суттєве навантаження на бюджети та місцеві послуги. Позитивний ефект виникає не автоматично, а коли люди переходять у легальну зайнятість і їхні навички використовуються продуктивно.
Саме тут залишається головне вузьке місце. У Польщі лише приблизно третина біженців із вищою освітою працюють на посадах, де диплом справді потрібен. Визнання кваліфікацій, професійна мова, доступ до догляду за дітьми й відкриття регульованих професій можуть збільшити внесок без додаткового притоку населення.
Тому економічна історія українських біженців у Європі — це не проста формула «витрати проти податків». Спочатку держави фінансували безпеку та базову інтеграцію, потім частина цих людей стала працівниками, підприємцями й споживачами. Тепер вирішальним стає третій етап: чи зможе Європа використати їхні реальні професійні компетенції. Від цього залежить, наскільки довгим буде позитивний ефект для продуктивності та державних фінансів.