В Україні донат на Сили оборони давно перестав бути винятковою дією, яку люди роблять лише після великої трагедії або резонансного збору. Для значної частини суспільства це регулярна фінансова звичка — поряд із комунальними платежами, покупками та переказами близьким.
За даними Rating Group за липень 2025 року, 31% опитаних дорослих на підконтрольній Україні території повідомили, що допомагають Силам оборони фінансово постійно. Ще 39% роблять це час від часу, а 13% — рідко. Якщо рахувати постійну та періодичну допомогу разом, ідеться про 70% опитаних.
Ця цифра важлива не лише сама по собі. Вона показує, що воєнна благодійність стала частиною суспільної інфраструктури. Гроші часто рухаються не через одну велику організацію, а через тисячі дрібних маршрутів: знайомий військовий, волонтер, родич, місцевий бізнес, блогер, банківська «банка» або чат громади.
Ексклюзивний матеріал «Архів» показує, що саме ця горизонтальна структура відрізняє українську модель від більш інституціоналізованої російської. У Росії допомога військовим теж масова, але соціологічні питання вимірюють інші форми участі, тому просте порівняння відсотків вводить в оману.
Левада-Центр восени 2025 року повідомив, що близько 40% росіян за попередній рік брали участь у зборі грошей або речей для учасників війни. Проте цей показник об’єднує фінансові й матеріальні внески, а український показник Rating Group стосується саме частоти фінансової допомоги.
Ще одна відмінність — у сприйнятті відповідальності. У дослідженні НИУ ВШЭ 2023 року 87% російських респондентів вважали, що передусім забезпечувати військовослужбовців має держава. Допомогу звичайних громадян своїм обов’язком назвали 49%.
В Україні волонтерська система почала масово оформлюватися ще після 2014 року, коли громадські ініціативи закривали потреби, з якими державна система не справлялася достатньо швидко. За роки війни накопичилися репутації, прямі контакти з підрозділами, постачальники, логістика та звичка звітувати про результат.
Цифрові сервіси зробили цю модель ще швидшою. Запит може пройти шлях від військового до тисячі цивільних за кілька годин, а переказ займає кілька секунд. Водночас довіра часто ґрунтується не на бренді фонду, а на тому, що організатора знає друг, колега або родич.
Саме тому українська система має водночас силу й уразливість. Вона здатна дуже швидко реагувати на конкретні потреби, але залежить від репутації та нерівномірно розподіляє увагу між підрозділами. Державні закупівлі не можуть бути замінені волонтерами, але волонтерські гроші залишаються критично важливим шаром там, де потрібні швидкість, конкретність і гнучкість.
Сім із десяти дорослих, які допомагають постійно або час від часу, — це вже не вузьке волонтерське середовище. Це масова форма участі в обороні, яка змінила саму межу між фронтом і тилом.