Для багатьох українців військовий збір починається не з реклами великого фонду, а з повідомлення знайомої людини. У чаті з’являється прохання про дрон, автомобіль або комплект зв’язку, далі йде посилання на банку, а потім — десятки репостів у колах друзів і колег.
Цей механізм добре видно у великому онлайн-опитуванні користувачів Rakuten Viber 2025 року. Воно не є репрезентативним для всього населення, але показує маршрути, через які учасники платформи бачать збори. Половина респондентів назвала друзів і знайомих. Новини назвали 14%, блогерів і публічних людей — 12%, великі фонди — лише 5%.
Ексклюзив «Архів» пояснює, що така структура не є побічним ефектом війни. Вона стала одним із головних способів, якими цивільні підключаються до забезпечення конкретних підрозділів.
Rating Group у липні 2025 року зафіксував, що 31% опитаних допомагають Силам оборони фінансово постійно, а 39% — час від часу. Тобто сім із десяти дорослих респондентів регулярно або періодично входять у цю мережу.
Чому особистий канал працює так добре? Насамперед через довіру. Людина швидше переказує гроші тому, кого знає сама або кого рекомендує близький знайомий. Другий фактор — конкретність: збір зазвичай має зрозумілу суму, предмет і термін. Третій — зворотний зв’язок, коли після закриття збору організатор показує результат.
Український волонтерський рух набув цієї культури ще після 2014 року. Тоді прямі зв’язки між цивільними й військовими стали способом швидко закривати дефіцити у спорядженні, медицині, транспорті та зв’язку. До 2022 року вже існували імена, репутації та цілі спільноти, які знали, як збирати й доставляти допомогу.
Перевага такої моделі — швидкість. Недолік — нерівність видимості. Людина з великою аудиторією може закрити збір за кілька годин, тоді як маловідомий підрозділ із не менш терміновою потребою чекатиме значно довше.
Тому горизонтальні збори не можуть замінити державне забезпечення. Але вони дають те, що складніше отримати централізовано: миттєву реакцію на вузький запит, тестування нових технологій і прямий контакт між фронтом та тилом.
Саме через це українська воєнна благодійність виглядає не як окрема сфера життя, а як мережа повсякденних соціальних відносин. У ній люди допомагають не абстрактній інституції, а часто конкретному знайомому або підрозділу, з яким у них є особистий зв’язок.